Я трохи розслабився. Думка про те, що на світі є місце, де не раді жодному артистові, здавалася мені відверто неправильною, навіть нездоровою. Проте місце з дивними звичаями можна було зрозуміти. Едема ру пристосовуються до аудиторії так само часто, як змінюють костюми.
Вашет продовжила.
— Так уже повелося, і тобі варто якомога швидше з цим змиритися. Кажу це тобі як та, хто багато подорожувала. Я провела вісім років поміж варварів. Навіть слухала музику, перебуваючи в гурті людей, — сказала вона з гордістю, зухвало схиливши голову набік. — Слухала не раз.
— А ти коли-небудь співала на людях? — запитав я.
Лице Вашет скам’яніло.
— Це запитання неґречне, — холодно сказала вона. — І друзів воно тобі тут не принесе.
— Я просто хотів сказати, — швидко виправдався я, — що, спробувавши це зробити, ти могла би збагнути, що в цьому немає нічого ганебного. Це велика радість для всіх.
Вашет суворо зиркнула на мене і строго зробила жести «відмова» й «категоричність».
— Квоуте, я багато подорожувала й багато бачила. Чимало з тутешніх адемів бували в бувальцях. Ми знаємо, хто такі музиканти. І, якщо вже зовсім чесно, чимало з нас має таємницю: хоч нам і соромно, вони нас зачаровують. Подібно до того, як твої люди захоплюються вправністю модеґанських куртизанок.
Вона суворо поглянула на мене.
— Але, попри все це, я не хотіла б, щоб моя донька привела такого додому, якщо ти розумієш, про що я. Також ніхто не став би краще думати про Темпі, якби інші дізналися, що він розділив кетан із таким, як ти. Тримай це при собі. Перед тобою й так достатньо перешкод — бракувало тільки, щоб усе Адемре знало, що ти ще й музикант.
Розділ сто чотирнадцятий. Його єдина гостра стріла
Я нехотячи послухався порад Вашет. І хоча в мене аж пальці свербіли, я не діставав лютні того вечора й не наповнював свого маленького закутка у школі музикою. Дійшов навіть до того, що засунув свій футляр із лютнею під ліжко, щоб у школі не поповзли чутки від того, що його просто хтось побачив.
Я кілька днів тільки тим і займався, що вчився у Вашет. Їв сам і не намагався з кимось заговорити, бо раптом почав соромитися свого мовлення. Карсерет трималася на віддалі, та нікуди не дівалася і стежила за мною зміїними очима, холодними й сердитими.
Я користувався тим, що Вашет блискучо знала атурську, і ставив тисячі запитань, які були б занадто складними для розуміння Темпі.
Одначе зачекав аж три дні, перш ніж поставити їй запитання, яке потроху тліло в мені, відколи я вибрався в передгір’я Штормвалу. Особисто мені здавалося, що це — ознака виняткової стриманості.
— Вашет, — запитав я, — у твого народу є перекази про чандріян?
Вона поглянула на мене, і її лице, зазвичай виразне, раптом стало байдужим.
— А як це стосується твоєї жестової мови? — Вашет хутко зобразила рукою кілька різних варіантів жесту, що вказував на несхвалення й докір.
— Ніяк, — відповів я.
— То це якось стосується твоєї бойової майстерності? — запитала вона.
— Ні, — визнав я. — Але…
— Певно, це якось пов’язано з кетаном? — мовила Вашет. — Чи з летані? А може, це стосується якогось малопомітного смислового відтінку в адемічній мові, який тобі важко осмислити?
— Мені просто цікаво.
Вашет зітхнула.
— Тебе можна вмовити спрямувати свою цікавість на більш насущні питання? — запитала вона і зробила жести «досада, жорсткий докір».
Я швидко облишив цю тему. Вашет була мені не просто вчителькою, а єдиною супутницею. Мені геть не хотілося дратувати її чи змушувати її думати, буцімто я неуважно слухаю її уроки.
Якщо не брати до уваги цього прикрого винятку, Вашет була іскристим фонтаном інформації. Швидко й чітко відповідала на мої нескінченні запитання. Через це я мимоволі почав думати, що моє мовлення й бойова майстерність хутко вдосконалюються.
Вашет не поділяла мого ентузіазму й не соромилася про це говорити. Красномовно. Двома мовами.
***
Ми з Вашет перебували в непомітній долині, в якій росло меч-дерево. Ми вже близько години відпрацьовували рукопашний бій і тепер сиділи у високій траві, відсапуючись.
Чи радше я відсапувався. Вашет не засапалася взагалі. Бій зі мною був для неї дрібницею, і вона завжди могла пошпетити мене за недбалість, ліниво пробивши мій захист, щоб обдарувати мене потиличником.
— Вашет, — сказав я, набравшись відваги для запитання, що вже давненько мене непокоїло. — Можна поставити одне запитання, яке може виявитися безцеремонним?