— Безцеремонні учні мені більше до вподоби, — відповіла вона. — Я сподівалася, що ми вже не будемо перейматися такими речами.
— Яка мета всього цього? — я по черзі показав на себе й на неї.
— Мета цього, — вона повторила мій жест, — така: навчити тебе достатньо, щоб ти більше не бився, як маленький хлопчик, сп’янілий від материного вина.
Того дня її пісочне волосся було заплетене у дві короткі коси, які падали їй на спину обабіч шиї. Це надавало їй дивної схожості з дівчам і не надто підвищувало мені самооцінку протягом останньої години, коли вона знов і знов валила мене на землю, примушувала до покори й нагороджувала незліченними ударами й копняками, твердими, але великодушно слабкими.
А якось Вашет, сміючись, із легкістю зайшла мені за спину й добряче ляснула мене по заду, неначе вона була безсоромним пияком у пивниці, а я — якоюсь служницею з глибоким викотом.
— Але чому? — запитав я. — З якою метою ти мене навчаєш? Якщо Темпі неправильно вчинив, узявшись мене вчити, то навіщо вчити мене далі?
Вашет схвально кивнула.
— Сама думала, скільки часу мине, перш ніж ти про це спитаєш, — зізналася вона. — Це запитання мало бути в тебе одним із перших.
— Мені казали, що я ставлю надто багато запитань, — сказав я. — Тут я намагався діяти трохи обережніше.
Вашет посунулася вперед, раптом опанувавши себе.
— Ти знаєш те, чого не маєш знати. Шегін не проти того, щоб ти знав про летані, хоча інші не поділяють цієї думки. Однак стосовно нашого кетану всі одностайні. Він не для варварів. Він лише для адемів і лише для тих, хто йде шляхом меч-дерева.
Вашет продовжила:
— Шегін мислить так. Якби ти належав до школи, то був би частиною Адемре. Якщо ти частина Адемре, ти вже не варвар. А якщо ти вже не варвар, то знати про таке тобі не заборонено.
У цьому була певна логіка, хоч і заплутана.
— Це також означає, що Темпі не було б заборонено навчати мене.
Вашет кивнула.
— Саме так. Тоді він не приніс би додому нікому не потрібного цуцика, а неначе повернув би до стада загублене ягня.
— Я конче мушу бути ягням чи цуциком? — зітхнув я. — Це позбавляє гідності.
— Ти б’єшся як цуцик, — сказала вона. — Завзято й незграбно.
— Але хіба я ще не приєднався до школи? — запитав я. — Ти ж, як-не-як, мене навчаєш.
Вашет похитала головою.
— Ти спиш у школі та їси наші харчі, однак це не робить тебе учнем. Чимало дітей вивчають кетан у надії вступити до школи й колись здобути червоне вбрання. Вони живуть і навчаються з нами. Вони у школі, проте не належать до школи, якщо ти розумієш, про що я.
— Мені здається дивним, що стільки людей хочуть у найманці, — якомога обережніше зауважив я.
— Ти начебто й сам налаштований вельми завзято, — сказала вона з різкою ноткою в голосі.
— Я дуже хочу вчитися, — пояснив я, — а не розпочати життя найманця. Без образ.
Вашет витягнула й розім’яла дещо задерев’янілу шию.
— Тобі заважає твоя мова. У варварських землях найманці — це найнижчий прошарок суспільства. Хто завгодно, будь-який йолоп чи нікчема, може носити кийок і заробляти по пів гроша на день, охороняючи караван. Правильно?
— Цей триб життя дійсно приваблює людей неотесаних, — визнав я.
— У нас найманці не такі. Нам платять, але ми обираємо собі роботу, — вона трохи помовчала. — Якщо ти б’єшся заради свого гаманця, ти найманець. А як називають людину, яка б’ється з почуття обов’язку перед своєю країною?
— Солдат.
— А ту, що б’ється за закон?
— Констебль або пристав.
— Ту, що б’ється за свою репутацію?
Тут мені довелося трохи подумати.
— Може, дуелянт?
— А ту, що б’ється заради блага інших?
— Амір, — не думаючи сказав я.
Вашет поглянула на мене, схиливши голову набік, і сказала:
— Цікавий вибір.
Вона підняла руку, гордо демонструючи червоний рукав.
— Нам, адемам, платять за охорону, полювання, захист. Ми б’ємося за рідний край, рідну школу та свою репутацію. А ще б’ємося за летані. Із летані. У межах летані. Усе це одночасно. Адеми називають того, хто приймає червоні шати, словом «сетан», — вона поглянула на мене. — І це великий привід для гордості.
— Отже, стати найманцем означає посісти доволі високе становище в суспільстві адемів, — сказав я.
Вона кивнула.
— Але варвари цього слова не знають, а якби й знали, то не зрозуміли б. Тож слова «найманець» має бути достатньо.
Вашет висмикнула із землі дві довгі травинки й заходилася плести з них шнур.