Чимало двобоїв були рукопашні. Вони тривали, доки один з учасників не здавався чи не виявлявся очевидно приголомшений ударом.
Один бій негайно зупинився, коли чоловік розбив противниці носа до крові. Тут Вашет закотила очі, хоч я й не знав чому: вона змінила на гірше свою думку про жінку, бо та дозволила себе вдарити, чи про чоловіка, бо тому стало безрозсудства їй нашкодити.
Ще було кілька двобоїв на дерев’яних мечах. Вони, як правило, відбувалися швидше, позаяк достатнім для перемоги вважався навіть легкий дотик.
— А хто там переміг? — запитав я, коли швидкий обмін лункими ударами мечів завершився тим, що обидві жінки влучили одночасно.
— Ніхто, — нахмурилася Вашет.
— Чому б їм не побитися знову, якщо вийшла нічия? — запитав я.
Вашет насупилася на мене.
— Строго кажучи, там була не нічия. Дренн із пробитою легенею померла б за кілька хвилин. Лазрел померла б за кілька днів від зараженої рани в животі.
— Отже, перемогла Лазрел?
Вашет кинула на мене погляд, сповнений нищівної зневаги, і зосередила увагу на наступному бою.
Високий чоловік-адем, який запросив Вашет до бою, бився з худою, схожою на батіг, жінкою. Як не дивно, він орудував дерев’яним мечем, тоді як вона билася голіруч. Він переміг із незначним відривом, діставши два добрячих копняки в ребра.
— Хто переміг там? — запитала мене Вашет.
Я здогадувався, що вона хоче почути неочевидну відповідь.
— Перемога там не бозна-яка, — сказав я. — У жінки навіть меча не було.
— Вона з третього каменя і значно перевершує його як бійчиня. То був єдиний спосіб зрівняти їхнє становище, не дозволивши йому привести із собою поплічника, — роз’яснила Вашет. — Тому питаю ще раз. Хто переміг?
— Він переміг у двобої, — сказав я. — Але завтра матиме неабиякі синці. До того ж він дещо необачно замахувався.
Вашет повернулася й поглянула на мене.
— То хто переміг?
Я трохи подумав і вирішив:
— Ніхто.
Вона кивнула. «Офіційне схвалення». Від цього жесту мені стало тепліше, позаяк його було видно всякому, хто стояв обличчям до нас.
І нарешті в коло вийшла Шегін. Вона вже зняла свого перекошеного жовтого капелюха, і її сивувате волосся кружляло на вітрі. Побачивши її між інших адемів, я усвідомив, яка вона маленька. Шегін трималася з такою впевненістю, що я звик уважати її вищою, та деяким відносно високим адемам вона була заледве по плече.
У неї був при собі прямий дерев’яний меч. Аж ніяк не ошатний, але вирізьблений так, ніби мав ефес і клинок. Чимало інших тренувальних мечів, які я бачив, були просто відшліфованими палицями, що скидалися на мечі. Її білі сорочка та штани були щільно прив’язані до тіла тонкими білими шнурами.
Разом із Шегін прийшла ще одна жінка, набагато молодша. Вона була десь на дюйм нижча за Шегін. Статура в неї також була тендітніша, а завдяки маленьким обличчю та плечам вона майже здавалася схожою на дитину. Однак яскраво виражені лінії високих грудей і округлих стегон під тісними червоними шатами найманки давали зрозуміти, що це не дитина.
Її дерев’яний меч також був вирізьблений. Він був трохи вигнутий, на відміну від більшості інших мечів, які я бачив. Пісочне волосся жінки було заплетене в довгу тонку косу, що доходила їй до попереку.
Обидві здійняли мечі й почали кружляти довкола одна одної.
Молода жінка була неймовірна. Била так швидко, що я ледве бачив рухи її руки, а тим паче — клинок її меча. Одначе Шегін невимушено відмахнулася від нього «метелицею», відступивши на пів кроку. А тоді, поки Шегін не встигла напасти у відповідь, молода жінка кинулася геть, змахнувши довгою косою.
— Хто вона? — запитав я.
— Пенте, — із захватом сказала Вашет. — Вона справжня бестія, чи не так? Наче одна з наших давніх пращурок.
Пенте знову зійшлася із Шегін, відвертаючи її увагу й роблячи випади. Кинулася до неї, пригнувшись до землі. Я не думав, що можна так сильно до неї пригнутися. Задня нога Пенте була вистромлена для рівноваги й навіть не торкалася землі. Рука, в якій вона тримала меч, майнула поперед неї, а коліно зігнулося так сильно, що все її тіло опинилося нижче моєї голови, хоч я й сидів на землі, схрестивши ноги.
Усе це Пенте спритно і швидко завершила за час, за який можна клацнути пальцями. Кінчик її меча прослизнув знизу під захист Шегін і піднявся до її коліна.
— Що це таке? — тихо спитав я, навіть не очікуючи відповіді. — Ти мені ніколи такого не показувала.