Однак на той час я був суто по-юнацьки приголомшений і знічений. Відійшов від Вашет, шаріючись і силкуючись вимовити вибачення. Спробував приховати своє очевидне збудження, та цим лише привернув до нього ще більше уваги.
Вашет опустила погляд на те, що мої руки марно намагалися приховати.
— Що ж, гадаю, я вважатиму це за комплімент, а не за цікавий новий спосіб атакувати.
Якби від сорому можна було померти, я так і вчинив би.
— Ти хочеш подбати про це сам? — невимушено запитала Вашет. — Чи волів би мати партнера?
— Прошу? — дурнувато перепитав я.
— Ходімо, — вона жестом показала на мої долоні. — Навіть якби ти зміг свідомо не пускати цього в голову, це точно позбавило б тебе рівноваги, — низько, гортанно реготнула. — Тобі доведеться подбати про це, перш ніж ми продовжимо заняття. Я можу залишити тебе наодинці, або ж можна знайти тихе місце й перевірити, хто може краще прип’яти іншого. Виграє той, кому вдадуться дві спроби з трьох.
Невимушений тон її голосу навів мене на думку про те, що я неправильно її розумів. А тоді вона багатозначно всміхнулася мені, і я усвідомив, що пречудово її зрозумів.
— Там, звідки я родом, учитель і учень нізащо… — я спіткнувся, намагаючись вигадати ґречний спосіб розрядити ситуацію.
Вашет поглянула на мене, закотивши очі. Її роздратоване обличчя здавалося дивним для адема.
— А ще ваші вчителі й учні ніколи не б’ються? Не розмовляють? Не їдять разом?
— Але це… — заговорив я. — Це…
Вона зітхнула.
— Квоуте, пам’ятай: ти походиш із варварського місця. Чимало думок, із якими ти виріс, просто помилкові й дурнуваті. Передусім це стосується дивних звичаїв, яких ви, варвари, понавигадували довкола статевих ігор.
— Вашет, — заговорив я. — Я…
Вона урвала мене різким жестом.
— Хай що ти там зібрався сказати, я вже, поза сумнівом, чула це раніше від свого короля-поета. Але день не нескінченний. Тож питаю тебе: ти жадаєш статевої близькості?
Я безпорадно знизав плечима, знаючи, що заперечувати це безглуздо.
— Ти хотів би близькості зі мною?
Я досі відчував її запах. Тієї миті мені хотілося цього понад усе.
— Так.
— Ти вільний від хвороб? — серйозно запитала Вашет.
Я кивнув, надто вибитий із колії, щоб мене приголомшила відвертість цього запитання.
— Тоді чудово. Якщо я правильно пам’ятаю, не надто далеко звідси є гарна ділянка з мохом, укрита від вітру, — вона пішла вгору, долаючи пагорб неподалік; її пальці вже крутили пряжкою, завдяки якій піхви її меча трималися на плечі. — Ходімо зі мною.
Пам’ять таки послужила їй добре. Над товстим шаром м’якого моху, що причаївся під невеличкою кам’яною кручею й був прикритий від вітру доречно вирослими кущами, вигинали своє віття двоє дерев.
Невдовзі стало очевидно, що Вашет не налаштована стирчати без діла в затінку до вечора. Сказати, що вона була діловита, означало б дуже її зневажити, оскільки Вашет постійно була готова розсміятись. Але вона не була ні кокетливою, ні лукавою.
Вона без дрібки пафосу чи кокетства скинула із себе червоний одяг найманця. Під ним знайшлося кілька шрамів і тверде, худорляве, жилаво-м’язисте тіло. Хоча не можна сказати, що при цьому вона не була округлою та м’якою. А тоді Вашет подражнила мене за те, що я витріщився так, ніби досі не бачив голої жінки, хоча насправді я просто ніколи не бачив, щоб жінка стояла гола-голісінька на сонячному світлі.
Я роздягнувся недостатньо швидко для Вашет, тож вона посміялася й поглузувала з моєї соромливості. Підійшла поближче, роздягла догола, зробивши схожим на общипане курча, а тоді поцілувала мене в уста, притиснувшись теплою шкірою до всього мого тіла.
— Я ще ніколи не цілував жінку свого зросту, — задумливо сказав я, коли ми зупинилися, щоб відсапатися. — Це сприймається інакше.
— Бачиш, як я й досі правлю тобі за вчительку в усьому? — промовила вона. — Ось твій наступний урок: у положенні лежачи всі жінки однакові на зріст. Про вашого брата, звісно, так не скажеш. Надто вже багато залежить від настрою чоловіка та його природних обдарувань.
Вашет узяла мене за руку й лягла на м’який мох, потягнувши мене за собою.
— Отак, — сказала. — Я так і підозрювала. Тепер ти вищий за мене. Тобі від цього стало легше?
Таки стало.
***
Я був готовий до того, що нам із Вашет стане ніяково після повернення з кущів, і здивувався, коли нам геть не стало ніяково. Вона не почала раптом кокетувати (а я не знав би, як тоді бути). І не думала, ніби зобов’язана почати ставитися до мене з якоюсь ніжністю. Це стало очевидно десь тоді, як їй уже вп’яте вдалося приспати мою увагу, зловити мене «громом угору» та грубо повалити на землю.