Вашет випрямилася й заговорила офіційним тоном.
— Жодних намагань завдати ушкоджень, — почала задирати пальці, рахуючи правила, яких навчила мене, коли ми взялися до рукопашного бою. — Бити можна сильно, але не зі злістю. Бережіть голови й шиї, навіть не тягніться до очей. Кожен із вас відповідає за безпеку партнера. Якщо один із вас однозначно знерухомить другого, не намагайтеся вирватися з хвату. Подавайте доречні сигнали і вважайте, що бій закінчено.
— Я це знаю, — промовила Селеан. «Роздратування».
— Це можна й повторити, — відповіла Вашет. «Сувора догана». — Поразка в бою — це простимо. Втрата самовладання — ні. Саме тому я привела сюди тебе, а не якогось маленького хлопчика. Я схибила у виборі?
Селеан опустила погляд. «Винуватий жаль. Знічене прийняття».
Вашет звернулася до нас обох:
— Завдання ушкоджень іншим через необачність — це не від летані.
Я також не розумів, яким боком стосується летані те, що я битиму десятирічне дівча, та знав, що про це патякати не варто.
І на цьому Вашет залишила нас самих, подавшись до кам’яної лави футів за сорок від нас, на якій сиділа інша жінка в червоних шатах найманця. Селеан зробила в бік спини Вашет складний жест, якого я не впізнав.
Відтак дівча повернулося до мене і зміряло мене поглядом.
— Ти перший варвар, із яким я битимуся, — промовила вона, коли минула одна довга мить. — Ви всі руді? — піднесла руку до волосся, щоб уточнити, про що вона.
Я хитнув головою.
— Нас таких небагато.
Вона повагалася, а тоді потягнулася ручкою.
— Можна помацати?
Тут я мало не всміхнувся, та спохопився. Трохи схилив голову й нагнувся, щоб дівчинка дотягнулася.
Селеан провела ручкою крізь моє волосся, а тоді потерла його трохи між великим і вказівним пальцями.
— М’яке, — тихенько засміялася. — Але зовні схоже на метал.
Вона відпустила моє волосся і знову відступила, опинившись на офіційній відстані. Зробила жест «увічлива подяка», а тоді підняла руки.
— Готовий?
Я невпевнено кивнув і теж підняв руки.
Я був не готовий. Селеан кинулася вперед і заскочила мене зненацька. Викинула руку вперед в ударі, цілячись мені просто в пах. Я присів, корячись самій лиш інтуїції, тож удар натомість влучив мені в живіт.
На щастя, тоді я вже вмів тримати удар, а за місяць жорстких тренувань мій живіт перетворився на суцільний масив м’язів. І все одно в мене неначе кинули каменем; я зрозумів, що до вечері матиму синець.
Я набрався впевненості та спробував один раз копнути Селеан. Хотів побачити, наскільки вона полохлива, а ще сподівався, що тоді вона позадкує, тож можна буде повернути собі рівновагу та краще скористатися перевагою в розмаху рук.
Як виявилося, Селеан узагалі не була полохлива. Вона не позадкувала, а ковзнула поряд із моєю ногою та вдарила мене в щільний клубок м’язів просто над коліном.
Через це я, опустивши ногу, мимоволі захитався й не повернув собі рівноваги, тоді як Селеан залишалася так близько до мене, що за бажання могла б на мене залізти. Вона склала руки докупи, вперлася ногами в землю та вдарила мене «молотінням пшениці». Від сили удару я перекинувся на спину.
Завдяки густій траві падіння було не жорстке. Я покотився, щоб віддалитись, і знову звівся на ноги. Селеан погналася за мною та зробила «кинуту блискавку». Селеан була швидка, зате я мав довші ноги й мені вдавалося задкувати чи блокувати її удари. Вона зробила оманливий випад ногою, і я повівся на нього, давши їй змогу вдарити себе просто над коліном, туди ж, куди й раніше.
Було боляче, та цього разу я не захитався, а натомість утік, відступивши вбік. Вона ж однаково кинулася за мною, ненастанна й надміру завзята. І в поспіху лишила одне місце незахищеним.
Та все ж я, попри синці й падіння, які вже витерпів через неї, не зміг примусити себе вдарити таку крихітну дівчинку. Я знав, як гарно можу вдарити Темпі чи Вашет. Однак Селеан була така крихітна, схожа на гілочку… Я побоювався їй нашкодити. Хіба Вашет не казала, що ми відповідаємо за безпеку одне одного?
Тож натомість я схопив її «лазінням по залізу». Лівою рукою промазав, зате довгі сильні пальці моєї правиці повністю обхопили її тонкий зап’ясток. Я не знерухомив Селеан як годиться, але тепер усе залежало від сили, і я не міг не перемогти. Я вже схопив її зап’ясток — лишилося тільки вхопити її за плече, і я затисну її у «сплячому ведмеді», перш ніж…
Селеан зробила «проривного лева». Однак не ту його версію, якої я навчився. В її версії застосовувались обидві руки. Вони вилетіли вперед і викрутилися так швидко, що я й незчувся, як моя рука заболіла та спорожніла. Відтак Селеан ухопила мене за зап’ясток і потягнула, а тоді плавно викинула вперед ніжку, спробувавши копнути мене по нозі. Я нахилився, вигнувся, а вона розпластала мене над землею.