Я без паузи перейшов до «Вайолет тут», а далі — до «Додому, західний вітре». Остання пісня була однією з улюблених у моєї матері, і, граючи цю пісню, я згадав про неї й заплакав.
Відтак зіграв пісню, що ховається в самій середині мене. Ту музику без слів, що ходить таємними куточками мого серця. Я виконував її обережно, повільно, стиха награючи серед темної нічної тиші. Хотів би сказати, що це щаслива пісня, що вона солодка і яскрава, але це не так.
І врешті я зупинився. Кінчики пальців палали й боліли. Я протягом місяця зовсім не музикував, і мозолі на них зникли.
Підвівши погляд, я зобачив, що Вашет відсунула мій шейд і стежить за мною. Місяць висів у неї за спиною, і виразу її обличчя я не бачив.
— Ось чому я не маю ножів замість рук, Вашет, — тихо промовив я. — Ось хто я такий.
Розділ сто двадцять другий. Відхід
Наступного ранку я прокинувся рано, поїв швидко й повернувся до себе в кімнату, коли більша частина школи ще й не заворушилася в ліжках.
Я завдав на плечі лютню й дорожню торбу. Закутався в шейд, пересвідчившись у тому, що все необхідне належним чином заховане в кишенях: червона нитка, воскова лялька, ламке залізо, пляшечка з водою. Відтак надів каптур шейда й покинув школу, подавшись до будинку Вашет.
Між другим і третім стуком у двері Вашет відчинила. Вона була без сорочки та стала у дверях з оголеними грудьми. Зміряла мене пильним поглядом, зауваживши мій плащ, мою дорожню торбу й лютню.
— Цей ранок у мене став прийомним, — сказала вона. — Заходь. Вітер у таку ранню годину студений.
Я зайшов усередину й перечепився через поріг, заточившись так, що мимоволі сперся рукою на плече Вашет, аби відновити рівновагу. При цьому моя долоня незграбно заплуталася в її волоссі.
Зачиняючи за мною двері, Вашет хитнула головою. Не переймаючись своєю майже цілковитою голизною, завела обидві руки за голову й почала заплітати половину розпущеного волосся в коротку тугу косу.
— Сьогодні, коли сонце ледве показалося в небі, до мене у двері постукала Пенте, — невимушено повідомила вона. — Вона знала, що я сердита на тебе. І, хоч і не відала, що ти накоїв, закинула за тебе слівце.
Тримаючи косу однією рукою, Вашет потягнулася до червоної нитки й зав’язала її.
— А тоді, не встигли мої двері зачинитися, як до мене завітала Карсерет. Вона поздоровила мене з тим, що я нарешті повелася з тобою так, як ти заслуговуєш.
Вашет сягнула назад, щоб заплести волосся з другого боку, спритно крутячи пальцями.
— Обидві подіяли мені на нерви. Вони не мали права говорити мені про мого учня.
Вона зав’язала другу косу.
— Тоді я взяла й подумала: чию думку я поважаю більше? — глянула на мене, показуючи, що це — запитання, на яке я маю відповісти.
— Ти більше поважаєш власну думку, — сказав я.
Вашет широко всміхнулася.
— Точно. Але Пенте також не зовсім дурепа. А Карсерет, коли на неї находить, може бути сердита, як чоловік.
Вона взяла довгу смугу темного шовку та обгорнула нею тулуб, плечі й оголені груди, які тканина підтримувала і щільно притискала до тулуба. Відтак Вашет заправила кінчик тканини всередину, і вона якимось робом залишилася міцно закріпленою. Я вже кілька разів бачив, як Вашет це робить, але як це насправді працює, залишалося для мене таємницею.
— І що ти вирішила? — запитав я.
Вона накинула через голову криваво-червону сорочку.
— Ти залишаєшся головоломкою, — промовила Вашет. — Лагідний, бентежний, розумний, дурний, — із сорочки виринула її голова, і вона серйозно поглянула на мене. — Але людина, яка ламає головоломку, бо не може її розгадати, покинула летані. Я не така.
— Я радий, — мовив я. — Мені було б неприємно піти з Герта.
Тут Вашет здійняла брову.
— Насмілюся сказати, що так, — вона показала рукою на футляр із лютнею, що висів у мене на плечі. — Залиш його тут, бо інакше піде поголос. І торбу свою зостав. Зможеш віднести їх до своєї кімнати згодом.
Вона задумливо поглянула на мене.
— А от плащ візьми. Я покажу тобі, як битися в ньому. Такі речі можуть бути корисними, та лише якщо через них не перечіплятися.
***
Я повернувся до навчання так, ніби майже нічого не сталося. Вашет показала мені, як не перечіплятися через власний плащ. Як за допомогою нього зв’язати зброю чи обеззброїти когось необачного. Вона зауважила, що плащ дуже гарний, міцний і довговічний, але, здається, так і не помітила в ньому нічого незвичайного.
День минав за днем. Я продовжував вести тренувальні бої із Селеан і врешті навчився захищати свої дорогоцінні статеві органи від усіляких безцеремонних нападів. Мало-помалу я став досить вправним, щоб ми були майже рівними під час боїв і по черзі перемагали одне одного.