Я не знав, що й сказати, тому промовчав. У мене таке буває рідко. А втім, як я вже казав, я вчився.
— Я чекала нагоди дещо з тобою обговорити, — сказала Шегін. «Насторожена цікавість». — Привівши тебе сюди, Темпі розповів мені довгу історію про ваші спільні мандри, — додала вона. — Про ваші пошуки бандитів.
Я кивнув.
— Чи правда, що ти знищив частину людей магією крові, а тоді викликав блискавку, щоби знищити решту?
Тут Вашет підвела погляд і по черзі поглянула на кожного з нас. Я вже так звик розмовляти з нею атурською, що мені дивно було бачити, як на її обличчі відображається невиразна адемська байдужість. І все ж я здогадувався, що вона здивована. Вона не знала.
Я подумав, чи не спробувати якось пояснити свої дії, та відтак вирішив, що не варто.
— Так.
— Отже, ти могутній.
Я ще ніколи не думав про це таким чином.
— Маю певну силу. Є й могутніші люди.
— І тому ти шукаєш кетану? Щоби здобути силу?
— Ні. Я шукаю з цікавості. Я шукаю знання речей.
— Знання — це своєрідна сила, — зауважила Шегін, а тоді начебто змінила тему. — Темпі казав мені, що серед бандитів головував якийсь ринта.
— Ринта? — шанобливо перепитав я.
— Погана істота. Людина, що є більше ніж людиною, та водночас є менше ніж людиною.
— Демон? — запитав я, машинально вживши атурське слово.
— Не демон, — відповіла Шегін, із легкістю перейшовши на атурську. — Демонів не буває. Ваші священники розповідають історії про демонів, аби вас налякати, — вона ненадовго зазирнула мені в очі та граційно зробила жести «винувата чесність» і «серйозна важливість». — Але на світі є погані істоти. Давні істоти в подобі людей. І деякі з них гірші за всіх інших. Вони вільно ходять світом і коять дещо жахливе.
Я відчув, як у мені зростає надія, і сказав:
— Я також чув, що їх називають чандріянами.
Шегін кивнула.
— Я теж це чула. Але слово «ринта» підходить краще, — Шегін зміряла мене довгим поглядом і перейшла на адемічну. — Зважаючи на те що мені розповідав Темпі про твою реакцію, я вважаю, що ти вже зустрічався з таким.
— Так.
— Чи зустрінешся ти з таким ізнову?
— Так, — відповів я з такою певністю в голосі, що здивувався сам.
— Навмисне?
— Так.
— Із якою метою?
— Убити його.
— Таких істот убивати нелегко.
Я кивнув.
— Чи скористаєшся ти для цього тим, чого тебе навчив Темпі?
— Із цією метою я скористаюся всім, — я несвідомо почав робити жест «абсолютно», але зупинився через пов’язку на руці й насупився на неї.
— Це добре, — сказала Шегін. — Твого кетану буде недостатньо. Він кепський як на твій вік. Добрий як на варвара. Добрий для людини з такою короткою підготовкою, як у тебе, та загалом усе одно кепський.
Я щиро постарався заговорити без завзяття в голосі й пошкодував, що не можу показати рукою, яке важливе для мене це питання.
— Шегін, я маю велике бажання знати більше про цих ринта.
Одну довгу мить Шегін мовчала.
— Я подумаю над цим, — урешті пообіцяла вона і зробила жест, який, на мою думку, міг означати «острах». — Про таке не говорять легковажно.
Я зберіг байдужливий вираз обличчя й зусиллям волі зробив забинтованою рукою жест «дуже сильне шанобливе бажання».
— Дякую за те, що розглядаєш таку можливість, Шегін. Усе, що ти могла б розповісти мені про них, я оцінив би вище за золото.
Вашет зробила жест «тверде збентеження», а далі — «ґречне бажання, незгода». Два витки тому я не зміг би це зрозуміти, але тепер усвідомив, що вона хоче перейти до іншої теми.
Тож я прикусив язика та облишив це. Я вже знав достатньо про адемів, щоб усвідомлювати: найгірше, що можна зробити, бажаючи дізнатися більше, — це не відпускати теми. У Союзі я міг би наполягти на своєму, кпинами й лестощами витягнути відомості зі співрозмовника. Але тут це не спрацювало б. Спрацювали б лише спокій і тиша. Я мусив виявити терплячість і дозволити Шегін повернутися до теми у свій час.
— Я саме казала, — продовжила Шегін («неохоче зізнання»), — що у тебе кепський кетан. Але якби ти тренувався як слід упродовж року, то став би рівнею Темпі.
— Ти мені лестиш.
— Не лещу. Я розповідаю тобі про твої слабкості. Ти швидко навчаєшся. Це призводить до необачної поведінки, а необачність — це не від летані. Не лише Вашет гадає, що в твоєму духові є щось бентежне.
Шегін зміряла мене довгим поглядом. Вона витріщалася на мене понад хвилину. А тоді красномовно знизала плечима й позирнула на Вашет, удостоївши молодшу жінку ледь помітною усмішкою.