— Вашет, кроленятко моє, завітай до мене найближчим часом. — «Лагідна, докірлива ніжність».
— Завітаю, бабусю, — пообіцяла та.
— Дякую, Маґвін, — сказала Шегін. «Шаноблива вдячність».
Старенька неуважно кивнула, відпускаючи нас, і Шегін вивела нас із печери.
***
Того ж вечора я повернувся до будинку Вашет. Вона сиділа на лаві біля фасаду й дивилася на небо, в якому саме почало сідати сонце.
Вашет поплескала по лаві поряд із собою, і я сів.
— І як воно — більше не бути варваром? — запитала.
— Здебільшого так само, — відповів я. — Хіба трохи сп’янів.
Після вечері Пенте притягнула мене до свого будинку, де відбувалася своєрідна вечірка. Ні, краще назвати її здибанкою, позаяк там не було ні музики, ні танців. І все ж мені полестило, що Пенте завдала собі клопоту знайти п’ятьох інших адемів, які бажали відсвяткувати моє прийняття до школи.
Я з приємністю дізнався, що після кількох чарочок байдужість адемів доволі легко зникає, і невдовзі ми всі всміхалися, мов ті варвари. Це розслабило мене, зокрема через те, що тепер мою незграбність у мовленні значною мірою можна було списати на перев’язану руку.
— Сьогодні, — обережно промовив я, — Шегін сказала, що знає історію про ринта.
Вашет повернулася до мене з невиразним обличчям. «Вагання».
— Я шукав чогось такого по всьому світу, — пояснив я. — Мало що оцінив би вище. — «Цілковита щирість». — І побоююся, що погано доніс це до Шегін. — «Запитання. Завзяте прохання».
Вашет на мить поглянула на мене так, ніби чекала, коли я продовжу. А тоді зробила жест «неохота».
— Я скажу їй про це, — пообіцяла вона. «Заспокоєння. Кінець».
Я кивнув і облишив тему.
Якийсь час ми з Вашет сиділи в товариському мовчанні, тимчасом як сонце поволі опускалося за обрій. Вона глибоко вдихнула й потужно зітхнула. Я усвідомив, що досі ми нічого подібного не робили — хіба що вона чекала, поки я відсапаюся чи оговтаюся від падіння. Досі ми щомиті, коли були разом, були зосереджені на моїй підготовці.
— Сьогодні, — врешті сказав я, — Пенте сказала мені, буцімто вважає, що я маю гарний гнів, і що їй хотілося б розділити його зі мною.
Вашет реготнула.
— А це не забарилося, — вона кинула на мене багатозначний погляд. — Що трапилось?
Я трохи зашарівся.
— А… Вона… нагадала мені, що адеми вважають фізичний контакт не надто інтимною справою.
Усмішка Вашет стала майже похабною.
— Вона тебе схопила, так?
— Майже, — відповів я. — Я рухаюся швидше, ніж місяць тому.
— Сумніваюся, що ти рухаєшся досить швидко, щоб уберегтися від Пенте, — сказала Вашет. — Вона прагне лише статевої гри. Від цього жодної шкоди.
— Тому я тебе й питав, — поволі проказав я. — Хотів дізнатися, чи немає в цьому шкоди.
Вашет здійняла брову, водночас зробивши жест «невизначене спантеличення».
— Пенте доволі гарна із себе, — обережно сказав я. — Однак ми з тобою… — я спробував відшукати підхоже слово. — Були близькі.
На обличчі Вашет відбилося розуміння, і вона знову розсміялася.
— Ти хочеш сказати, що в нас були статеві зносини. Близькість між учителями й учнями незмірно більша за це.
— А… — розслабився я. — Щось таке я й підозрював. Але приємно знати напевне.
Вашет похитала головою.
— Я вже й забула, як воно у вас, варварів, — зізналася вона. В її голосі добре відчувалася ніжна поблажливість. — Минуло так багато років, відколи мені доводилося пояснювати такі речі своєму королю-поету.
— Отже, ти не образилася б, якби я раптом… — я зробив невизначений жест перев’язаною рукою.
— Ти молодий і енергійний, — сказала вона. — Для тебе це здорово. Чого це я образилася б? Я що, раптом стала власницею твоїх статевих органів, щоб мені слід було тривожитися, що ти віддаєш їх комусь?
Вашет зупинилася так, ніби до неї тільки-но щось дійшло, і повернулася до мене.
— Це ти образився через те, що я весь цей час мала статеві зносини з іншими? — вона уважно придивилася до мого обличчя. — Я бачу, що це тебе вразило.
— Я вражений, — визнав я. А тоді попорпався в голові та з подивом виявив, що не знаю, як почуваюся. — Здається, я мав би образитися, — врешті сказав я. — Але начебто не образився.
Вашет схвально кивнула.
— Добрий знак. Це показує, що ти стаєш цивілізованим. Інше почуття — це те, що тобі прищепили під час виховання. Воно наче стара сорочка, що більше на тобі не сидить. І тепер, придивившись до неї, ти можеш побачити, що вона взагалі була потворна.