Я на мить завагався, а тоді сказав:
— Мені просто цікаво: зі скількома ще людьми ти була, відколи ми разом?
Вашет це запитання, схоже, здивувало. Вона стиснула вуста й на одну довгу мить звела очі до неба, а тоді знизала плечима.
— Зі скількома людьми я за цей час розмовляла? Зі скількома вела тренувальні бої? Скільки разів я їла чи відпрацьовувала кетан? Хто таке рахує?
— І так мислить більшість адемів? — запитав я, радий, що нарешті дістав можливість поставити ці запитання. — Думає, що статевий зв’язок — це не щось інтимне?
— Звісно, інтимне, — відповіла Вашет. — Усе, що зближує двох людей, інтимне. Розмова, поцілунок, шепіт. Навіть бої — річ інтимна. Але ми не маємо дивних поглядів на статеві зв’язки. Ми не відчуваємо через них сорому. Не вважаємо важливим повністю забирати чиюсь статеву близькість, наче скнара, що накопичує золото, — вона похитала головою. — Ця дивна особливість вашого мислення понад усе вирізняє вас, варварів.
— А що ж тоді романтика? — запитав я, трохи обурившись. — А як же кохання?
Тут Вашет знову розсміялася. Сміялася вона гучно, довго й неймовірно весело. Це, напевно, чуло пів Герта, і цей сміх відбився луною від далеких пагорбів і повернувся до нас.
— Ви, варвари… — промовила вона, стираючи вологу з очей. — Я вже й забула, які ви відсталі. Мій король-поет був такий самий. Він довго мучився, перш ніж збагнув, як усе насправді: між прутнем і серцем є велика різниця.
Розділ сто двадцять п’ятий. Цезура
Наступного дня я прокинувся трохи осоловілим. Випив я не так і багато, проте моє тіло вже відвикло від такого, тож того ранку мій організм відчував кожну чарку як три. Я поплентався до купалень, занурився в найгарячіший басейн, який міг витримати, а тоді як міг стер із себе відчуття чогось схожого на шорсткий бруд.
Я саме прямував назад до їдальні, коли Вашет і Шегін відшукали мене в коридорі. Вашет жестом покликала мене за собою, і я покрокував за ними. Мені геть не хотілося тренуватися чи вести офіційні розмови, та скидалося на те, що відмовитися навряд чи можливо.
Ми пропетляли кількома коридорами і врешті опинилися біля центру школи. Пройшовши подвір’я, наблизилися до маленької квадратної будівлі, яку Шегін відімкнула маленьким залізним ключиком. Перші замкнені двері, які я побачив у всьому Герті.
Ми пройшли в маленький передпокій без вікон. Вашет зачинила зовнішні двері, і в кімнаті стало непроглядно темно, а звук невгамовного вітру затих. Відтак Шегін відчинила внутрішні двері. Нас зустріло тепле сяйво півдесятка свічок. Попервах видавалося дивним, що їх лишили запаленими в порожньому приміщенні…
А тоді я побачив, що висіло там на стінах. У сяйві свічок виблискували мечі. На стінах їх були десятки. Усі вони були оголені, а під ними висіли їхні піхви.
Жодних ритуальних предметів на кшталт тих, які можна знайти в тейлінській церкві. Жодних гобеленів чи картин. Самі мечі, та й усе. Однак було очевидно, що це — важливе місце. У повітрі відчувалося таке напруження, яке можна відчути в Архівах чи на старому цвинтарі.
Шегін повернулася до Вашет.
— Обирай.
Вашет явно була цим здивована, мало не вражена. Вона зібралася зробити якийсь жест, але Шегін підняла руку, перш ніж Вашет устигла заперечити.
— Він твій учень, — додала Шегін. «Відмова». — Ти ввела його до школи. Вибір за тобою.
Вашет перевела погляд із Шегін на мене, а з мене — на десятки блискучих мечів. Усі вони були тонкі та смертоносні, кожен ледь уловимо відрізнявся від інших. Деякі були вигнуті, деякі — довші чи товщі за інші. На деяких були помітні ознаки інтенсивного використання, тоді як окремі з них скидалися на меч Вашет, бо мали потерті руків’я та клинки із сірого відполірованого металу без жодної позначки.
Вашет поволі підійшла до стіни праворуч. Узяла один меч, підняла його й повернула на місце. Відтак обрала інший, узяла його та простягнула мені.
Я взявся за нього. Він був легкий і тонкий, як шепіт.
— «Діва розчісує волосся», — скомандувала Вашет.
Я послухався, трохи засоромившись, оскільки за мною стежила Шегін. Але Вашет захитала головою, перш ніж я дійшов до середини широкого руху. Вона забрала в мене меч і повернула його на стіну.
За хвилину Вашет вручила мені другий меч. Уздовж його клинка тягнулося потерте гравіювання, схоже на повзучий плющ. На її прохання я виконав «падіння чаплі». Високо замахнувся і зробив випад знизу так, що меч замерехтів. Вашет, дивлячись на мене, запитливо здійняла брову.
Я похитав головою.