Я підвів погляд на Маґвін.
— Гарне ім’я, — ввічливо погодився я, вирішивши притримати свою думку при собі, доки не полишу Адемре остаточно. — Мені просто цікаво, скількох власників він загалом мав. Це мені також потрібно знати.
Маґвін кинула на мене ображений погляд, який підказував: вона знає, що я ставлюся до неї зверхньо. І все ж вона перегорнула ще кілька сторінок у своїй книзі. А потім — іще кілька.
А відтак — іще кілька.
— Двісті тридцять шістьох, — оголосила вона. — Ти будеш двісті тридцять сьомим, — перегорнула назад, до початку списку. — Почнімо знову, — вдихнула і промовила: — Першим був Чейл, який витворив мене у вогні з невідомою метою. Він носив мене, а тоді покинув.
Я притлумив сильне бажання зітхнути. Навіть із властивим артистові хистом до вивчення реплік запам’ятовувати все доведеться багато довгих виснажливих днів.
Відтак до мене дійшло, що це означає насправді. Якщо кожен власник володів Цезурою десять років і вона ніколи не висіла без діла довше, ніж день чи два, то виходить, що Цезурі, за дуже консервативною оцінкою, понад дві тисячі років.
***
Наступний сюрприз я дістав три години по тому, спробувавши відпроситися на вечерю. Коли я підвівся, щоб піти, Маґвін пояснила, що я маю лишатися з нею, доки не завчу всю історію Цезури напам’ять. Хтось носитиме нам їжу, а поряд є кімната, в якій можна спати.
Першим був Чейл…
Розділ сто двадцять шостий. Перший камінь
Наступні три дні я провів із Маґвін. Минули вони непогано, особливо зважаючи на те, що моя лівиця досі загоювалася, тож мої мовлення і здатність битися були вельми обмежені.
Мені подобається думати, що я впорався незле. Цілу п’єсу було б легше запам’ятати, ніж це. П’єса складається докупи, наче головоломка. Репліки в діалогах рухаються туди-сюди. Сюжет має певні обриси.
Але від Маґвін я почув просто довгий перелік незнайомих імен і не пов’язаних між собою подій. Це був список справ, який удавав із себе історію.
Та все ж я повністю вивчив його напам’ять. Пізно ввечері на третій день я бездоганно продекламував його Маґвін. Найважче було не співати під час декламації. Музика розносить слова на багато миль довкола й доносить їх до серця й пам’яті. Запам’ятати історію Цезури стало набагато легше, коли я почав подумки припасовувати її до мелодії однієї старовинної вінтської балади.
Уранці наступного дня Маґвін вимогла від мене продекламувати її знову. Коли я дійшов до кінця вдруге, вона нашкрябала записку для Шегін, запечатала її воском і вигнала мене зі своєї печери.
***
— Ми гадали, що Маґвін не відпускатиме тебе ще кілька днів, — сказала Шегін, читаючи записку. — Вашет помандрувала до Феанта й повернеться щонайменше за два дні.
Отже, я завчив атас удвічі швидше за їхній найоптимістичніший прогноз. Це викликало в мене неабияку гордість.
Шегін позирнула на мою ліву руку й ледь помітно нахмурилася.
— Коли ти зняв пов’язки? — запитала вона.
— Спершу я не міг відшукати тебе, — зізнався я. — Тому завітав до Делна. Він сказав, що рана незле загоїлася, — стиснув і розтиснув щойно розбинтовану лівицю, а тоді зробив жест «радісне полегшення». — Шкіра майже повністю повернула собі гнучкість, і Делн запевняє мене, що за належного догляду вона відновиться цілком.
Я поглянув на Шегін, очікуючи побачити якийсь жест схвалення чи вдоволення. Але побачив «досадливе роздратування».
— Я в чомусь схибив? — запитав я. «Спантеличений жаль. Вибачення».
Шегін показала на мою руку.
— Це могло би стати зручним приводом відкласти твоє випробування каменя, — пояснила вона. «Роздратований відступ». — Тепер же ми мусимо взятися за нього сьогодні, на місці Вашет чи ні.
Я відчув, як до мене повернулася знайома тривога, темним птахом угородивши пазурі у м’язи моїх шиї та пліч. Я гадав, що все скінчиться нудним зубрінням, але, вочевидь, остання біда ще була попереду. А ще мені не подобалось, як звучить назва «випробування каменя».
— Повернися сюди після полуденної трапези, — наказала Шегін. «Звільнення». — Іди собі. Доти мені треба чимало підготувати.
Я пішов шукати Пенте. За відсутності Вашет вона стала єдиною людиною, яку я знав досить добре, щоб запитати про майбутнє випробування.
Однак її не було ні у власному домі, ні у школі, ні в купальнях. Урешті я здався, зробив розтяжку й відпрацював кетан — спершу із Цезурою, потім без неї. Відтак подався до купалень і зчистив із себе три дні неробства.