Елодін зупинився на сходах і повернувся до мене. Темна мантія майстра йому якось не личила. Волосся в нього було скуйовджене, а лице — занадто молоде, майже хлоп’яче.
Він на одну довгу хвилину витріщився на мене. Зміряв поглядом, наче я був конем, а він думав, чи не поставити на мене, або я був половиною яловичої туші, а він думав, чи не продати мене на вагу.
Але то було дрібницею порівняно з тим, як він зазирнув мені в очі. Якусь мить це просто бентежило. А тоді мені мало не здалося, ніби світло на сходах пригасло. Або ж мене раптом заштовхнули глибоко під воду й тиск заважає мені повноцінно вдихнути.
— А щоб тебе, недоумку! — почув я знайомий голос, який неначе долинав десь іздалеку. — Якщо знову ціпенієш, то май совість — роби це в Гавані й позбав нас необхідності везти туди твою заляпану піною тушу. Або просто посунься.
Елодін відвів погляд від мене, і раптом усе знову стало ясним і чистим. Я насилу стримався, щоб не набрати повні легені повітря.
Сходами гучно зійшов майстер Гемм, який грубо відштовхнув Елодіна вбік. Побачивши мене, він пирхнув.
— Ну звісно. Тут ще й недонедоумок. Можна порекомендувати тобі книжку? Прекрасне чтиво, під назвою «Коридори, їхня форма та функції: посібник для розумово неповноцінних».
Він гнівно зиркнув на мене, а коли я не став одразу відскакувати, неприємно всміхнувся.
— Ах, але ж тобі досі заборонено вхід до Архівів, чи не так? Мені домовитися про донесення відповідної інформації до тебе у формі, більш підхожій для таких, як ти? Можливо, комічної п’єси чи якоїсь лялькової вистави?
Я відступив убік, а Гемм промчав повз мене, бурмочучи собі під носа. Елодін уп’явся лютим поглядом у широку спину другого майстра. Лише тоді, коли Гемм завернув за ріг, Елодін знову зосередився на мені.
Він зітхнув.
— Можливо, було б краще, якби ти, ре’ларе Квоуте, займався іншими науками. Дал плекає симпатію до тебе, та й Кілвін теж. Із ними ти, схоже, добре просуваєшся вперед.
— Але ж, пане, — заговорив я, стараючись не виказувати голосом розпачу, — саме ви підтримали моє підвищення до ре’лара.
Він повернувся і знову почав підійматися сходами.
— Тоді ти маєш цінувати мої мудрі поради, хіба ні?
— Але якщо ви навчаєте інших студентів, то чому не мене?
— Тому що ти надто завзятий, щоб виявити належну терплячість, — легковажно заявив він. — Занадто гордий, щоб слухати як годиться. І однозначно занадто розумний. Це гірше за все.
— Деякі майстри віддають перевагу розумним студентам, — пробурмотів я, коли ми вийшли в широкий коридор.
— Так, — погодився Елодін. — Дал, Кілвін, Арвіл полюбляють розумних студентів. Іди навчайся в когось із них. Це суттєво полегшить життя нам обом.
— Але ж…
Елодін різко спинився посеред коридору.
— Гаразд, — мовив він. — Доведи, що тебе варто навчати. Похитни мої уявлення аж до підвалин. — Він театрально обмацав свою мантію, неначе шукаючи якийсь предмет, що загубився в кишені. — На превеликий жаль для себе, я ніяк не можу подолати ці двері, — постукав у них суглобом пальця. — Що зробив би в цій ситуації ти, ре’ларе Квоуте?
Я всміхнувся, хоча загалом був роздратований. Годі було обрати виклик, більш підхожий до моїх талантів. Я витягнув із кишені плаща довгий тонкий шматок пружинної сталі, а тоді став на коліна перед дверима та придивився до замкової шпарини. Замок був солідний, зроблений надовго. Але великі важкі замки, хоч вони і вражають виглядом, насправді легше долати, якщо про них добре дбають.
Цей був із таких. За три повільні вдихи й видихи я підчепив його й почув приємне «цок-клац». Підвівся, обтрусив коліна й театрально відчинив двері всередину.
Елодін, своєю чергою, видавався дещо враженим. Коли двері розчахнулися, в нього здійнялися брови.
— Розумно, — сказав він, увійшовши досередини.
Я пішов за ним по п’ятах. Досі я не роздумував по-справжньому, який вигляд мають кімнати Елодіна. Але нізащо не подумав би, що вони можуть бути хоч трохи схожими на це.
Вони були величезні й розкішні, з високими стелями й товстими килимами. На стінах були старі дерев’яні панелі, а високі вікна пропускали перше ранкове сонячне світло. Олійні картини й масивні, дуже старі дерев’яні меблі. Це було дивовижно звичайно.
Елодін хутко подолав вхід, пройшов опоряджену зі смаком вітальню, а тоді зайшов до спальні. А втім, її краще називати опочивальнею. Вона була величезна, з ліжком під балдахіном завбільшки з човен. Елодін розчахнув дверцята одежної шафи й заходився витягати звідти кілька довгих темних мантій, схожих на ту, яку носив сам.