Деві обмазала корок якимось клеєм і сердито пхнула його у пляшечку. Відтак сягнула в шухляду й вийняла діамантовий стилос.
— Довіряєш мені? — запитала вона, видряпуючи на склі номер. — Чи хочеш, щоб я це запечатала?
— Я тобі довіряю, — сказав я. — Та все одно хотів би, щоб це було запечатано.
Вона розтопила шматок сургучу й нанесла на пляшечку згори. Я втиснув у нього свою свиріль таланту, залишаючи впізнаваний відбиток.
Сягнувши до іншої шухляди, Деві дістала шість талантів і з дзенькотом висипала їх на стіл. Якби її очі не були такі суворі й сердиті, цей порух міг би видатися зухвалим.
— Я так чи інакше туди потраплю, — сказала вона з холодком у голосі. — Поговори зі своїм другом. Якщо мені допоможеш ти, я гідно тобі відплачу.
Розділ одинадцятий. Гавань
До Університету я повернувся в доброму гуморі, попри тягар нового боргу. Зробив кілька покупок, узяв лютню й пішов дахами.
Орієнтування всередині Основи було кошмаром: то був лабіринт із безглуздих коридорів і сходів, які вели в нікуди. Однак ходити її безладними дахами було цілком просто. Я дістався невеличкого подвір’я, яке на певному етапі будівництва корпусу стало геть недоступним, застрягло, наче муха в бурштині.
Арі не чекала на мене, та це було місце моєї першої зустрічі з нею, і часом, коли ніч була ясна, вона виходила помилуватися зорями. Я пересвідчився в тому, що в кабінетах із краєвидом на подвір’я темно й безлюдно, а тоді дістав лютню й заходився її настроювати.
Програвши майже годину, я почув, як щось ворушиться й шурхотить на зарослому подвір’ї внизу. А тоді з’явилась Арі: вмить видерлася на зарослу яблуню й вийшла на дах.
Вона побігла до мене, легко скачучи босими ніжками по дьогтю. Волосся розвівалося в неї за спиною.
— Я тебе чула! — повідомила Арі, опинившись поряд. — Чула тебе аж у Скакалках!
— Я начебто пригадую, — поволі проказав я, — що збирався помузикувати для декого.
— Для мене! — Арі притиснула обидві долоньки до грудей і всміхнулася. Вона переминалася з ноги на ногу, мало не витанцьовуючи з нетерплячки. — Заграй мені! Я була терпляча, як дві каменюки, — сказала вона. — Ти прийшов саме вчасно. Я не могла би стати терплячою, як три камені.
— Що ж, — невпевнено промовив я, — це все, мабуть, залежить від того, що принесла мені ти.
Вона розсміялася і стала навшпиньки, досі тримаючи руки складеними біля грудей.
— А що ти приніс мені?
Я став на коліна й заходився розв’язувати свій вузлик.
— Я приніс тобі три речі, — заявив я.
— Як традиційно, — всміхнулася вона. — Сьогодні ти дуже порядний панич.
— Авжеж, — я показав важку темну пляшку.
Вона взялася за неї обома руками.
— Хто це створив?
— Бджоли, — відповів я. — А також броварі у Бредоні.
Арі всміхнулася.
— Три слова на «б», але пристойні, — сказала вона й поставила пляшку біля своїх ніжок. Я витягнув свіжу круглу ячмінну хлібину. Вона простягнула руку й торкнулася її пальцем, а тоді схвально кивнула.
Останнім я витягнув цілого копченого лосося. Сама по собі риба коштувала чотири драби, проте я побоювався, що Арі їсть замало м’яса, коли мене немає поряд і вона харчується тим, що підбирає сама. Їй це піде на користь.
Арі з цікавістю поглянула на рибу, схиливши голову, щоб зазирнути в її єдине недремне око.
— Привіт, рибо, — сказала вона. А тоді знову поглянула на мене. — Вона має таємницю?
Я кивнув.
— Арфу замість серця.
Арі знов опустила погляд на рибу.
— Не дивно, що в неї такий здивований вигляд.
Арі взяла рибу в мене з рук і обережно поклала її на дах.
— А тепер підведися. В мене є для тебе три речі, як і має бути по справедливості.
Я зіп’явся на ноги, а вона простягнула щось загорнуте у тканину. То була товста свічка, що пахла лавандою.
— Що в ній усередині? — запитав я.
— Щасливі сни, — відповіла Арі. — Я вклала їх туди для тебе.
Я покрутив свічку в руках. У мене з’явилася підозра.
— Це ти сама зробила?
Арі кивнула й радісно всміхнулася.
— Так. Я страшенно розумна.
Я обережно заховав свічку в одній із кишень плаща.
— Дякую, Арі.
Вона посерйознішала.
— А тепер заплющ очі й нагнися, щоб я віддала тобі другий подарунок.
Спантеличившись, я заплющив очі й зігнувся в поясі, а тоді замислився, чи не виготовила вона для мене ще й капелюха.
Я відчув, як її руки торкнулися мого обличчя з боків, а тоді вона нагородила мене ледь відчутним, обережним поцілунком у середину чола.