— Майстре Елодін!
Він повернувся до мене.
— Гм-м?
Я з особистого досвіду знав, що Арі принесе те, що хотіла, з Піднизу, всього за три-чотири хвилини. Говорити треба було швидко.
— Знаю, це видається дивним, — промовив я. — Але ви маєте бути обережним. Вона дуже нервова. Не намагайтеся її торкатися. Не робіть різких рухів. Це її відлякає.
Елодінове лице знову сховалося в тіні.
— Справді? — перепитав він.
— Гучні звуки теж. Навіть гучний смішок. А ще їй не можна ставити запитання, схожі на особисті. Інакше вона просто втече.
Я глибоко вдихнув. Голова йшла обертом. У мене гарно підвішений язик, і я певен, що, маючи достатньо часу, можу переконати практично кого завгодно в чому завгодно. Однак Елодін був просто занадто непередбачуваний для маніпуляцій.
— Нікому не кажіть, що вона тут, — це прозвучало категоричніше, ніж я хотів, і я негайно пошкодував про вибір слів. Я не мав змоги віддавати накази одному з майстрів, навіть більш ніж напівбожевільному. — Тобто, — хутко додав я, — я вважав би це за велику особисту послугу, якби ви нікому про неї не казали.
Елодін довго, задумливо дивився на мене.
— І чому ж це, ре’ларе Квоуте?
Я відчув, як від байдужливої веселості в його голосі мене кинуло в піт.
— Її запроторять до Гавані, — відповів я. — Вже кому-кому, а вам… — і поступово замовк: у горлі пересохло.
Елодін уважно поглянув на мене. Його лице було майже повністю в тіні, та я відчув, як він нахмурився.
— Вже кому-кому, а мені що, ре’ларе Квоуте? Ви вважаєте, що знаєте моє ставлення до Гавані?
Я відчув, як усі мої елегантні, наполовину підготовлені аргументи розсипаються довкола моїх ніг. І раптом неначе повернувся на вулиці Тарбієна. Мій шлунок став жорстким вузлом голоду, а груди переповнилися відчайдушною безнадією, поки я хапався за рукави моряків і купців, випрошуючи грошів, півгрошів, шимів. Випрошуючи хоч чогось, аби мати змогу поїсти.
— Будь ласка, — звернувся я до Елодіна. — Будь ласка, майстре Елодін, якщо за нею гнатимуться, вона сховається і я не зможу її відшукати. У неї трохи не всі вдома, але тут вона щаслива. І я можу про неї дбати. Не дуже, але трішки. Якщо її спіймають, буде навіть гірше. Гавань її вб’є. Прошу, майстре Елодін. Я зроблю все, що ви захочете. Просто нікому не кажіть.
— Тихо, — відповів він. — Вона йде.
Елодін простягнув руку, щоб узяти мене за плече, і на його обличчя впало місячне сяйво. Його лице виявилось аж ніяк не лютим і не суворим. Воно не виражало нічого, крім спантеличення та стурбованості.
— Пане й пані, ти аж трусишся! Передихни й поверни собі сценічне обличчя. Якщо вона побачить тебе в такому вигляді, ти її злякаєш.
Я глибоко вдихнув і щиро постарався розслабитися. З обличчя Елодіна зникла стурбованість, і він відступив, відпустивши моє плече.
Повернувшись, я відразу побачив, як Арі мчить дахом до нас із повними руками. Вона зупинилася трохи на віддалі, придивившись до нас обох, а тоді пройшла решту шляху, ступаючи обережно, як танцівниця, аж доки не повернулася туди, де стояла спочатку. Відтак легко сіла на дах, умостившись на схрещених ніжках. Ми з Елодіном теж сіли, хоч і близько не так граційно.
Арі розгорнула тканину, обережно розклала її між нами, а тоді виставила посередині велику гладеньку дерев’яну тарілку. Витягнула цинас і понюхала, визирнувши з-за його вершечка.
— Що там усередині? — запитала вона Елодіна.
— Сонячне світло, — відказав він, невимушено, наче очікував цього запитання. — До того ж те, що сяє на початку ранку.
Вони знали одне одного. Ну звісно! Ось чому вона не втекла відразу. Я відчув, як жорстке напруження між моїми лопатками трохи ослабло.
Арі знову понюхала фрукт і на мить замислилася.
— Він прекрасний, — оголосила вона. — Але те, що приніс Квоут, іще прекрасніше.
— Логічно, — визнав Елодін. — Гадаю, Квоут — краща людина, ніж я.
— Це саме собою, — манірно відказала Арі.
Арі подала вечерю, розділивши на всіх нас хліб і рибу. Також витягнула приземкуватий глиняний глечик із засоленими оливками. Мені радісно було побачити, що вона здатна забезпечувати себе, коли мене немає поряд.
Арі налила пива у знайому мені порцелянову чашку. Елодінові дістався маленький слоїчок із тих, що в них зберігають варення. Вона наповнила його слоїк першого разу, але не другого. Я замислився, в чім річ: до нього просто важко було дотягнутися чи це такий витончений натяк на невдоволення.