Кілвін відклав папірець.
— Безіл сказав, що їхня розмова засмучувала її дедалі більше. Дівчина здавалася наляканою, а коли він спробував дізнатись її ім’я, втекла у сльозах, — він із суворим обличчям схрестив величезні руки на грудях. — Тому питаю відверто. Ти продавав дівчатам амулети?
Запитання заскочило мене зненацька.
— Амулети? — перепитав я. — Амулети для чого?
— Це вже ти маєш мені сказати, — похмуро відповів Кілвін. — Амулети на кохання чи удачу. Такі, що допомагають жінці завагітніти або уникнути цього. Обереги від демонів і таке інше.
— А таке можна робити? — запитав я.
— Ні, — твердо сказав Кілвін. — Тому ми їх і не продаємо, — його темні очі вп’ялись у мене важким поглядом. — Тому питаю ще раз: ти продавав амулети міським невігласам?
Я був настільки неготовий до цього звинувачення, що на думку не йшло нічого розумного на мій захист. А тоді до мене дійшло, як це абсурдно, і я розсміявся.
Кілвін примружив очі.
— Ре’ларе Квоуте, це не смішно. Таке не просто прямо заборонено Університетом: студент, який продає фальшиві амулети… — Кілвін замовк і похитав головою. — Це вказує на серйозний особистий недолік.
— Майстре Кілвін, погляньте на мене, — сказав я, смикнувши себе за сорочку. — Якби я видурював гроші в легковірних містян, мені не довелося б ходити в ношеному домотканому полотні.
Кілвін поглянув на мене так, ніби вперше зауважив мій одяг.
— А й справді, — промовив він. — Одначе можна припустити, що для небагатого студента така спокуса більша.
— Я про це думав, — зізнався я. — Маючи заліза на один гріш і десять хвилин на простеньку сиґалдрію, я міг би створити холодний на дотик кулон. Продати таку штуку було б неважко, — я знизав плечима. — Однак я добре знаю, що це підпадає під визначення постачання фальсифікату. Не став би так ризикувати.
Кілвін насупився.
— Член Аркануму уникає такої поведінки, бо вона погана, ре’ларе Квоуте. Не тому що ризик завеликий.
Я відповів йому нещасною усмішкою.
— Майстре Кілвін, якби ви так вірили в мої моральні принципи, цієї розмови не сталося б.
Його лице трохи злагідніло, і він легенько всміхнувся мені.
— Визнаю, не став би очікувати від тебе такого. Але мені вже траплялися сюрпризи. З мого боку було б халатністю не розслідувати таких випадків.
— Ця дівчина прийшла поскаржитися на амулет? — запитав я.
Кілвін похитав головою.
— Ні. Як я вже сказав, вона не залишила жодного повідомлення. Але я гадки не маю, чому ще збентежена юна дівчина з амулетом могла би прийти по тебе, знаючи, який ти із себе, й не знаючи, як тебе звати.
Він поглянув на мене, запитливо здійнявши брову.
Я зітхнув.
— Майстре Кілвін, хочете почути, що я думаю насправді?
Тут Кілвін здійняв обидві брови.
— Завжди хочу, ре’ларе Квоуте.
— Я гадаю, що хтось намагається мене занапастити, — зізнався я. Порівняно з підсовуванням мені алхімічної отрути поширення чуток було для Емброуза майже пристойною поведінкою.
Кілвін кивнув і байдужливо пригладив рукою бороду.
— Так. Зрозумів.
Він знизав плечима й узяв свою крейду.
— Що ж… Гадаю, проблему наразі розв’язано, — він знову повернувся до дошки й озирнувся на мене через плече. — Сподіваюся, мені не докучатиме навала вагітних жінок, що розмахуватимуть залізними кулонами та проклинатимуть твоє ім’я?
— Я постараюся цього уникнути, майстре Кілвін.
***
Я кілька годин поробив деталі у Промислі, а тоді подався до лекційної зали в Основі, де відбувалися заняття з Елодіном. За розкладом заняття мало початись опівдні, але я прийшов на пів години раніше і прибув першим.
Поволі надходили інші студенти. Загалом нас було семеро. Першим прийшов Фентон, мій товариський суперник із курсу вищої симпатії. Відтак прийшла Фела з Брін, гарненькою дівчиною років двадцяти з пісочним волоссям, підстриженим по-хлопчачому.
Ми потеревенили й відрекомендувались одне одному. Джаррет був сором’язливим модеґанином, якого я бачив у Медиці. У дівчині з ясними блакитними очима й медовим волоссям я впізнав Ініссу, але де її зустрічав, пригадав не відразу. Вона була однією з незліченних короткочасних пасій Сіммона. Останнім був Уреш, повноправний ел’те, майже тридцятирічний. Його колір шкіри та акцент указували на те, що він прибув аж із Ланетту.
Пробив полуденний дзвін, але Елодіна ніде не було видно.