Вілем зиркнув на мене.
— Думаєш, ти можеш просто походити й відшукати книжки самотужки? — він поглянув на Сіма. Той широко всміхався.
Ну звісно. Я не мав знати хоч щось про внутрішній простір Сховища. Віл і Сім не відали, що я вже майже місяць нишком ходив туди вночі.
Не можна було сказати, ніби я їм не довіряв, але Сім не зміг би збрехати навіть заради власного життя, а Віл працював канцеляром. Не хотілося змушувати його обирати між моєю таємницею та обов’язком перед майстром Лорреном.
Тож я вирішив зіграти дурника й безтурботно заявив:
— О, та я якось прорвуся. Не може ж бути, щоб у цьому так складно було розібратися.
— В Архівах стільки книжок, — поволі проказав Віл, — що вже на те, щоби просто прочитати всі їхні назви, пішов би цілий виток, — він помовчав, уважно дивлячись на мене. — Одинадцять повних днів без перерви на їду чи сон.
— Справді? — запитав Сім. — Так довго?
Віл кивнув.
— Я зрозумів це рік тому. Це допомагає затикати рота е’лірам, які пхикають, коли мусять чекати на книжку від мене, — він поглянув на мене. — А ще є книжки без назв. І сувої. І глини. І багато мов.
— Що таке глина? — запитав я.
— Глиняна табличка, — пояснив Віл. — Вони — чи не єдине, що вціліло, коли згоріла Калуптена. Деякі було переписано, але не всі.
— Усе це не стосується справи, — втрутився Сім. — Проблема в організації.
— Каталогізації, — сказав Віл. — Раніше існувало багато різних систем. Одні майстри віддають перевагу одній, інші — якійсь іншій, — він нахмурився. — Деякі створюють власні системи для організації книжок.
Я засміявся.
— Ти так говориш, ніби їх за це треба ставити до ганебного стовпа.
— Може, й так, — буркнув Віл. — Я через таке не ридав би.
Сім поглянув на нього.
— Не можна ставити майстрові на карб намагання якнайкраще все організувати.
— Як на мене, можна, — відказав Вілем. — Якби Архіви були організовані погано, це було б універсальною неприємністю, з якою можна працювати. Але тут за останні п’ятдесят років була безліч різних систем. Книжки неправильно позначали. Назви неправильно перекладали.
Він провів руками крізь волосся й заговорив із несподіваною втомою:
— А ще постійно надходять нові книжки, які треба каталогізувати. У Склепі постійно трапляються ліниві е’ліри, які хочуть, щоб ми їм щось несли. Це все одно що намагатися викопати яму на дні річки.
— Отже, ти хочеш сказати, — поволі вимовив я, — що робота канцеляра видається тобі одночасно приємною та вдячною.
Сім реготнув у долоні.
— А ще є ви, — Віл поглянув на мене, говорячи небезпечним тихим голосом. — Студенти, яким надають свободу у Сховищі. Ви заходите, читаєте пів книжки, а тоді ховаєте книжку так, щоб потім можна було продовжити як заманеться, — Віл почав стискати й розтискати руки, неначе хапаючись за чиюсь сорочку. А може, за чиєсь горло. — Відтак ви забуваєте, куди поклали книжку, і вона зникає — все одно що спалена.
Віл тицьнув на мене пальцем.
— Якщо я довідаюся, що ти таке зробив, — мовив він, злегка закипівши від гніву, — тебе не вбереже від мене жоден Бог.
Я винувато згадав про три книжки, які саме так і сховав, готуючись до іспитів.
— Обіцяю, — проказав я. — Ніколи так не зроблю.
«Знову».
Сім підвівся з-за столу й бадьоро потер руками.
— Гаразд. Простіше кажучи, тут безлад, але якщо обмежуватися книжками, переліченими в каталозі Толема, ти маєш знайти те, чого шукаєш. Толем — це система, якою ми зараз користуємося. Ми з Вілом покажемо тобі, де зберігаються облікові книги.
— І ще дещо, — додав Віл. — Толем аж ніяк не вичерпний. Заради деяких із твоїх книжок доведеться копати глибше.
Він повернувся, щоб відчинити двері.
***
Як виявилося, в облікових книгах Толема були всього чотири книжки з мого списку. Опісля ми були змушені покинути добре організовані частини Сховища. Віл, судячи з усього, сприйняв цей список як особистий виклик, тож я того дня чимало дізнався про Архіви. Віл водив мене до Мертвих Облікових Книг, до Зворотних Сходів, до Нижнього Крила.
І все одно за чотири години ми спромоглися відстежити всього сім книжок. Віла це явно роздосадувало, проте я сердечно подякував йому і сказав, що він дав мені все потрібне для самостійного пошуку.
Наступні кілька днів я проводив у Архівах майже кожну вільну мить свого часу, полюючи на книжки зі списку Елодіна. Понад усе хотілося розпочати цей курс, показавши себе із кращого боку, і я був рішучо налаштований прочитати всі книжки, які він нам дав.