Усі випили.
— Він був сміливіший за нас усіх, — заявив Коб. — Першим устромив ніж у того хлопаку вчора. Якби те падло було хоч трохи нормальне, тут йому й настав би кінець.
Голос у Коба трохи дрижав. На якусь мить він видався дрібним, стомленим, стало зрозуміло, скільки йому років.
— От тільки це було не так. Кепські зараз часи для сміливців. І все одно він був сміливий. Якби ж то я замість нього був сміливий і мертвий, а він зара був удома й цілував молоду жінку.
Інші забурмотіли й випили до дна. Ґрем трохи покашляв, перш ніж поставити свою гальбу на шинквас.
— Я не знав, що сказати, — тихо промовив ковальчук.
Ґрем з усмішкою поплескав його по спині.
— Ти гарно впорався, хлопчиську.
Шинкар прокашлявся, і всі перевели погляди на нього.
— Сподіваюся, ви не подумаєте, ніби я надто зухвалий, — сказав Коут. — Я не знав його так добре, як ви. Замало для першого тосту, але, може, достатньо для другого, — пововтузився із зав’язками фартуха, ніби знітився через те, що взагалі заговорив. — Знаю, зараз іще рано, та я дуже хотів би перекинути з вами склянку віскі за Шепа.
Залунало схвальне бурмотіння, і шинкар витягнув із-під шинкваса склянки й заходився їх наповнювати. І віскі наливав не з пляшки: рудоволосий набирав випивку з однієї з величезних бочок, які лежали на стільниці за шинквасом. Бочкове віскі коштувало один гріш за ковток, тож вони підняли склянки із серйознішою теплотою, ніж могли б за інших обставин.
— То за шо питимемо? — запитав Ґрем.
— За кінець хрінового року? — мовив Джейк.
— Та хіба це тост? — буркнув на нього Старий Коб.
— За короля? — припустив Аарон.
— Ні, — відповів шинкар напрочуд твердим голосом і підняв склянку. — За давніх друзів, які заслуговували на краще.
Чоловіки по той бік шинкваса невесело закивали й вихилили склянки.
— Пане й пані, гарно ми перекинули цю скляночку, — шанобливо промовив Старий Коб. Очі в нього злегка засльозилися. — Ти, Коуте, джентльмен. І я радий, шо тебе знаю.
Ковальчук поставив склянку, але та впала на бік і покотилася шинквасом. Він підхопив її, перш ніж вона скотилася за край, і перевернув, підозріливо оглядаючи заокруглене дно.
Джейк, помітивши його спантеличення, голосно, по-фермерськи засміявся, тимчасом як Фурман демонстративно поставив свою склянку на шинквас догори дриґом.
— Не знаю, як це роблять у Ранніші, — сказав хлопцеві Фурман, — але в нас це неспроста називають «перекинути».
Ковальчук із доречно зніченим виглядом поставив свою склянку догори дриґом, як інші, на шинквас. Шинкар заспокійливо всміхнувся йому, а тоді зібрав склянки і щез на кухні.
— Ну, гаразд, — бадьоро мовив Старий Коб, потираючи руками. — Після того як ви двоє вернетеся з Бедна, у нас на це буде цілий вечір. Але погода мене не ждатиме, та й Оррісони, певно, вже дуже хочуть у дорогу.
Коли вони вибрели нещільною юрбою з «Путь-каменя», Квоут вийшов із кухні й повернувся до столика, за яким сиділи Баст і Хроніст.
— Шеп мені подобався, — тихо мовив Баст. — Коб, може, й трохи нестриманий чорноротий старий, але він здебільшого знає, про що говорить.
— Коб не знає й половини того, що думає, ніби знає, — заперечив Квоут. — Ти вчора врятував усіх. Якби не ти, та істота пройшла б залою, наче фермер, що молотить пшеницю.
— Реші, це просто не так, — сказав Баст відверто ображеним тоном. — Ви його зупинили б. Ви інакше не можете.
Шинкар відмахнувся від цих слів, не бажаючи сперечатися. Вуста Баста стиснулись у сувору, сердиту риску. Очі примружилися.
— І все-таки, — тихо мовив Хроніст, знявши напруження, поки воно не стало засильним, — Коб мав рацію. Це був сміливий учинок. Таке варто шанувати.
— Ні, не варто, — заперечив Квоут. — Тут Коб мав рацію. Зараз кепські часи для сміливців, — він жестом наказав Хроністові взяти перо. — І все ж я теж шкодую, що не був сміливішим: тоді Шеп був би вдома й цілував би молоду дружину.
Розділ вісімнадцятий. Вино та кров
Урешті Віл і Сім витягнули мене з теплих обіймів Архівів. Я пручався та проклинав їх, але вони були непохитні у своїх переконаннях, і ми втрьох пішли дорогою до Імрі, попри студений вітер.
Ми дістались «Еоліяна» й зайняли столик біля східного каміна, де можна було стежити за сценою та гріти спини. Після одного-двох келихів випивки я відчув, як туга за книжками перетворилася на ледь помітний біль. Наша трійця розмовляла та грала в карти, і врешті я почав веселитися, попри те що Денна, поза сумнівом, гуляла десь попід руку з Емброузом.