За кілька годин я сидів згорбившись на стільці, сонний і зігрітий вогнем неподалік, тимчасом як Віл і Сім чубилися через те, ким був верховний король Модеґу: справжнім правлячим монархом чи лише символом. Коли я вже майже спав, об наш стіл жорстко грюкнула важка пляшка, а тоді ніжно задзеленчали винні келихи.
Поряд із нашим столиком стояла Денна.
— Підіграй, — мовила вона собі під носа. — Ти чекав на мене. Я спізнилась, і ти засмучений.
Я, осоловілий, сяк-так випрямився на стільці та покліпав у намаганні прокинутися.
Сім хутко прийняв виклик.
— Уже минула година, — заявив він, несамовито суплячись. Твердо постукав двома пальцями по столу. — Не думаю, що випивка для мене виправить ситуацію. Я бажаю вибачення.
— Винна в цьому не лише я, — відповіла Денна, випромінюючи зніяковіння. Повернулася й показала на шинквас.
Я поглянув туди, побоюючись, що зобачу, як там стоїть Емброуз у своєму клятому капелюсі й самовдоволено за мною стежить. Але там був лише лисуватий шалдієць. Він якось коротко, дивно вклонився нам, чи то вітаючись, чи то перепрошуючи.
Сім набурмосився на нього, а тоді знову повернувся до Денни й нехотячи показав на порожній стілець навпроти мене.
— Гаразд уже. То як, зіграємо в кутики чи що?
Денна опустилася на стілець, сівши спиною до зали. Тоді перехилилася й поцілувала Сіммона в лоба.
— Ідеально, — сказала вона.
— Я теж був набурмосений, — зауважив Вілем.
Денна посунула пляшку до нього.
— І за це ти можеш налити вина, — вона поставила перед кожним із нас по келиху. — Подарунок від мого занадто наполегливого залицяльника, — роздратовано зітхнула. — Вони ніколи не можуть нічого не дарувати, — Денна задумливо придивилася до мене. — Ти якось дивно мовчиш.
Я провів рукою по обличчю і сказав:
— Не очікував побачити тебе сьогодні. Ти застала мене, коли я мало не задрімав.
Вілем налив блідо-рожевого вина, а тоді роздав келихи, поки Денна вивчала гравірування у верхній частині пляшки.
— Сербеор, — замислено промовила вона. — Навіть не знаю, чи пристойний це врожай.
— Насправді ні, — буденним тоном відповів Сіммон, узявши свій келих. — Сербеор — це атурська територія. Нормальні врожаї бувають лише у вин із Вінтасу.
Він трохи випив.
— Справді? — перепитав я, дивлячись на власний келих.
Сім кивнув.
— Із цим часто виникає плутанина.
Денна випила й кивнула самій собі.
— Одначе вино добре, — сказала вона. — Він іще за шинквасом?
— Так, — сказав я, не дивлячись.
— Що ж, тоді… — вона всміхнулася. — Схоже, ти від мене не відчепишся.
— Ти коли-небудь грала в кутики? — з надією спитав Сім.
— На жаль, ні, — відповіла Денна. — Але навчаюся швидко.
Із моєю й Віловою допомогою Сім пояснив правила. Денна поставила кілька конкретних запитань, показавши, що зрозуміла суть. Я зрадів. Сидячи за столом навпроти мене, вона мала стати моєю партнеркою.
— На що зазвичай граєте? — спитала.
— Залежить від обставин, — сказав Віл. — Іноді ми граємо на руку. Іноді — на партію.
— Тоді на партію рук, — сказала Денна. — Скільки?
— Спершу можна зіграти тренувальну партію, — відповів Сім, змахнувши з очей волосся. — Бо ти лише вчишся і взагалі.
Вона примружила очі.
— Я не потребую особливого ставлення, — сягнула в кишеню й виклала на стіл монету. — Хлопці, один йот — це для вас забагато?
Це було забагато для мене, тим паче з партнеркою, яка щойно навчилася грати.
— Обережніше з цими двома, — попередив я. — Вони грають на кров.
— Насправді, — зауважив Вілем, — кров мені не потрібна, і натомість я граю на гроші, — він попорпався в гаманці, доки не знайшов йот, який твердо поклав на стіл. — Я готовий зіграти тренувальну партію, та якщо їй ця думка видається образливою, я поб’ю її й заберу все, що вона захоче викласти на стіл.
Денна у відповідь усміхнулася.
— Такі, як ти, Віле, мені до вподоби.
Перша рука виявилася непоганою. Денна сплохувала з однією взяткою, але ми все одно не змогли б виграти, бо карти були проти нас. Зате на другій руці вона помилилася під час торгу. Тоді, коли Сім її виправив, знітилася й почала торгуватись як скажена. Відтак ненароком пішла першою. Помилка не бозна-яка велика, але вона виклала чирвового валета, а це чудово всім підказало, яка в неї рука. Денна теж це помітила, і я почув, як вона бурмоче собі під носа щось однозначно нежіночне.