Денна драматично зітхнула, звівши очі до високої стелі.
— Так я й думала, — відповіла вона. — Ви просто гарно балакаєте. Визнайте: ви не вмієте обертати вершки на масло.
— Я достеменно знаю, що Сім може обертати вершки на масло, — заявив я. — Просто він цього не любить, бо лінивий.
— Я не прошу вас навчити мене магії, — сказала Денна. — Мені просто треба знати, як вона працює.
Сім поглянув на Віла.
— Це не підпадає під визначення несанкціонованого розголошення, так?
— Неправомірного розкриття, — похмуро нагадав Віл.
Денна змовницьки нахилилася вперед, поклавши лікті на стіл.
— У такому разі, — промовила вона, — я також готова профінансувати вечір активної пиятики, що однозначно перевершить ту просту пляшку, яку ви бачите перед собою, — перевела погляд на Віла. — Одна людина з тих, хто працює тут за шинквасом, нещодавно знайшла в підвалі запилюжену кам’яну пляшку. Там не просто вишуканий старий скатен, напій королів шалдим, — там меровані.
Вілем не змінився на лиці, проте його темні очі заблищали.
Я окинув поглядом майже безлюдну залу.
— Вечір ордена не надто жвавий. Ми не маємо вскочити в халепу, якщо сидітимемо тихо, — позирнув на двох своїх супутників.
Сім усміхався своєю хлоп’ячою усмішкою.
— Ніби логічно. Таємниця за таємницю.
— Якщо це справді меровані, — докинув Вілем, — я готовий ризикнути трішки образити почування майстрів.
— Ну, гаразд, — мовила із широкою усмішкою Денна. — Ви перші.
Сім нахилився вперед, не встаючи зі стільця.
— Найпростіше, мабуть, зрозуміти симпатію, — заговорив він, а тоді зупинився, неначе не знаючи, що казати далі.
Втрутився я.
— Знаєш, як за допомогою таля можна підняти щось надто важке для підняття вручну?
Денна кивнула.
— Симпатія дозволяє робити щось подібне, — продовжив я. — Але без незграбних канатів і блоків.
Вілем кинув на стіл два залізні драби й пробурмотів зв’язування. Посунув монету праворуч пальцем — і та, що була ліворуч, посунулася через стіл одночасно з нею, повторюючи її рух.
Тут Денна трохи округлила очі. Вона не охнула, та все ж сильно втягнула повітря крізь ніс. Лише тоді мені спало на думку, що вона, певно, досі нічого подібного не бачила. Через мою науку легко було забути, що людина може жити за кілька миль від Університету, зовсім не стикаючись навіть із найпростішою симпатією.
Але Денні слід віддати належне: вона миттю оговталася від подиву. Зовсім трішки повагалася та простягнула один палець, щоб торкнутись одного із драбів.
— Так працював дзвоник у моїй кімнаті, — промовила замислено.
Я кивнув.
Віл посунув свій драб через столик, а Денна його підібрала. Другий драб також піднявся зі столу й загойдався в повітрі.
— Важкий, — зауважила вона, а тоді кивнула самій собі. — Атож, бо це наче блок. Я підіймаю їх обидва.
— Тепло, світло й рух — це все просто енергія, — пояснив я. — Ми не можемо створювати енергію чи знищувати її. Проте симпатія дозволяє її переміщувати або змінювати її різновид.
Денна повернула драб на стіл, і другий упав слідом за ним.
— І яка з цього користь?
Віл доволі весело гмикнув.
— А з водяного колеса є користь? — запитав він. — А з вітряка?
Я сягнув у кишеню плаща й запитав:
— Бачила коли-небудь симпатичну лампу?
Вона кивнула.
Я пересунув до неї через стіл свою ручну лампу.
— Вони працюють за тим самим принципом. Забирають трохи тепла та обертають його на світло. Це перетворення одного різновиду енергії на інший.
— Як у міняйла, — додав Віл.
Денна з цікавістю покрутила лампу в руках.
— Де вона бере тепло?
— Тепло зберігає сам метал, — пояснив я. — Якщо залишиш її ввімкненою, то рано чи пізно відчуєш, як метал охолов. Якщо він стане надто холодним, лампа не працюватиме, — я показав рукою. — Цю зробив я, тож вона доста ефективна. Для її роботи має вистачити самого лише тепла твоєї руки.
Денна посунула вимикач, і засяяло вузькою дугою тьмяно-червоне світло.
— Я розумію, як пов’язані тепло та світло, — задумливо проказала вона. — Сонце яскраве й тепле. Зі свічкою те саме, — насупилася. — Тільки рух у це не вписується. Вогонь не може щось штовхати.
— Подумай про тертя, — втрутився Сім. — Якщо щось потерти, воно нагрівається, — він продемонстрував це, енергійно потерши рукою тканину своїх штанів. — Отак.
Він продовжив завзято терти собі стегно, не відаючи, що, позаяк це відбувається нижче столика, жест видається вельми непристойним.