— Розумно, — реготнув Вілем. — Дуже розумно. Я рік проходив на заняття, перш ніж додумався про це спитати, — він захоплено придивився до Денни. — Частина енергії губиться в повітрі, — змахнув однією рукою. — Частина потрапляє в самі предмети, а дещо потрапляє до організму симпатика, який контролює зв’язок, — він нахмурився. — Це може стати небезпековим.
— Небезпечним, — лагідно виправив Сіммон.
Денна поглянула на мене.
— Отже, зараз ти віриш, що кожен із цих драбів пов’язаний із кожною з решти речей?
Я кивнув.
Вона поворушила руками. Монети і крейда заскакали в повітрі.
— А хіба це не… важко?
— Важко, — підтакнув Вілем. — Але наш Квоут — трохи позер.
— Саме тому я поводився так тихо, — промовив Сім. — Не знав, що ти можеш утримувати чотири зв’язки одночасно. Це збіса вражає.
— Можу втримати й п’ять, якщо треба, — похвалився я. — Але це, по суті, мій ліміт.
Сім усміхнувся Денні.
— І ще одне. Поглянь на це! — він показав на завислий шматочок крейди.
Нічого не сталося.
— Ну ж бо, — тужливо проказав Сім. — Я намагаюся дещо їй показати.
— Тоді покажи, — хитрувато сказав я, відкинувшись на спинку стільця.
Сім глибоко вдихнув і втелющив погляд у шматочок крейди. Той затремтів.
Віл прихилився до Денни й пояснив:
— Один симпатик може протистояти алару іншого. Головне — просто твердо вірити, що драб абсолютно не такий, як срібний гріш.
Віл тицьнув пальцем, і гріш із дзенькотом упав на стіл.
— Порушення! — зі сміхом запротестував я. — Двоє на одного — це нечесно.
— У цьому випадку — чесно, — відповів Сіммон, і крейда знову затремтіла.
— Гаразд, — погодився я та глибоко вдихнув. — Не стримуйся.
Крейда хутко впала на стіл, а за нею впав і драб. Однак срібний талант залишився на місці.
Сім відкинувся на спинку стільця.
— Ти лякаєш, — заявив він, хитаючи головою. — Гаразд, твоя взяла.
Вілем кивнув і теж розслабився.
Денна поглянула на мене.
— Отже, у тебе алар сильніший, ніж у них обох разом узятих?
— Мабуть, ні, — поблажливо сказав я. — Якби вони практикувалися працювати разом, то, мабуть, могли б мене побороти.
Її погляд ковзнув по розкиданих монетах.
— Отже, це все? — запитала Денна з ноткою розчарування в голосі. — Це все просто як робота міняйла, тільки з енергією?
— Є ще інші мистецтва, — сказав я. — Наприклад, Сім займається алхімією.
— Тоді як я, — додав Вілем, — зосередився на тому, щоб бути гарним.
Денна ще раз окинула нас серйозним поглядом.
— А є така магія, яка зводиться до… — вона невизначено поворушила пальцями. — Зводиться до якихось записів?
— Є сиґалдрія, — відповів я. — Наприклад, отой дзвоник у тебе в кімнаті. Це наче постійна симпатія.
— Але це все одно як робота міняйла, так? — запитала Денна. — Лише з енергією?
Я кивнув.
Денна зі зніченим виглядом запитала:
— А якби хтось сказав вам, що знає таку магію, яка здатна на більше? Магію, коли ведуть своєрідні записи і все записане стає правдою?
Вона нервово опустила погляд, водячи пальцями по столу.
— А тоді, якби хтось побачив запис, то це стало би правдою для нього, навіть без уміння це прочитати. Людина щось подумала б чи зробила б щось залежно від того, що там було написано.
Денна ще раз поглянула на нас. На її обличчі відображалася дивна суміш цікавості, надії й невпевненості.
Ми перезирнулися. Вілем знизав плечима.
— Звучить збіса простіше, ніж алхімія, — зауважив Сіммон. — Я краще займався б цим, аніж цілий день розплутував би начала.
— Звучить як казкова магія, — відзначив я. — Щось із дитячих книжок, таке, чого насправді не існує. Я вже точно ніколи не чув про щось подібне в Університеті.
Денна опустила погляд на поверхню столика, де її пальці досі накреслювали візерунки на дереві. Її вуста були трохи стиснуті, а погляд — відсторонений.
Я не міг зрозуміти, розчарована вона чи просто замислена.
— А чому ти питаєш?
Денна підвела на мене погляд, і на її обличчі швидко з’явилась іронічна усмішка. Від цього запитання вона відмахнулася.
— Просто чула про таке, — сказала зневажливо. — Так і думала, що це надто гарно звучить, щоб бути правдою.
Денна озирнулася через плече й додала:
— Здається, я пересиділа свого надміру завзятого залицяльника.