— Ти досі сподіваєшся на звістку від нього? — запитав я. — Після того, що сталося у Требоні? Після того як він понад місяць ніяк із тобою не зв’язувався?
Денна знизала плечима.
— Він просто так поводиться. Я ж тобі казала: він потайний. Тривала відсутність — це для нього не дивина.
— Один мій друг намагається відшукати мені покровителя, — сказав я. — Можу попросити його пошукати ще й для тебе.
Вона підвела на мене погляд. У її очах неможливо було щось прочитати.
— Із твого боку мило вважати, ніби я заслуговую на краще, та насправді це не так. Я маю гарний голос, але на цьому все. Хто найняв би недовчену музикантку, яка навіть інструмента не має?
— Усякий, хто має вуха, щоб тебе почути, — сказав я. — Усякий, хто має очі, щоб побачити.
Денна опустила погляд, і її волосся впало завісою довкола обличчя.
— Ти милий, — тихо промовила вона, якось дивно заворушивши руками.
— Через що погіршилася ситуація з Келліном? — запитав я, переходячи до безпечнішої теми.
— Я забагато водилася із джентльменами, які до мене ходили, — іронічно промовила Денна.
— Треба було пояснити йому, що я й близько не схожий на джентльмена, — відповів я. — Можливо, йому стало б легше.
Але я знав, що не міг бути проблемою. Мені вдалося прийти всього один раз. Невже приходив Емброуз? Мені дуже легко було уявити його в тій розкішній вітальні. Як отой його клятий капелюх невимушено звисав із кутика стільця, поки Емброуз пив шоколад і розповідав анекдоти.
Денна весело скривила вуста.
— Він головно був проти Джеффрі, — пояснила вона. — Вочевидячки, я мусила сидіти тихо, сама у своїй коробочці, доки він сам не завітає до мене.
— Як там Джеффрі? — спитав я заради ґречності. — Йому вже вдалося вмістити в голові дві думки?
Я очікував почути смішок, але Денна лише зітхнула.
— Так, але думки в нього не надто добрі, — і похитала головою. — Він прийшов до Імрі, щоби здобути славу поета, але програв власну сорочку.
— Уже чув цю історію, — сказав я. — В Університеті таке буває постійно.
— То був лише початок, — відповіла Денна. — Він, ясна річ, вирішив, що може відігратися. Спершу був ломбард. Тоді він позичив грошей і програв ще й їх, — вона примирливо змахнула рукою. — Хоча заради справедливості скажу, що їх він не програв. Його обдурила якась сучка. Зловила його знаєш чим? Заплаканою вдовою.
Я спантеличено подивився на Денну.
— Чим-чим зловила?
Денна скоса глянула на мене, а тоді знизала плечима.
— Це проста афера, — пояснила вона. — Дівчина стоїть під ломбардом страшенно знічена й заплакана, а тоді, коли повз неї проходить якийсь багатій, пояснює, що приїхала до міста продати обручку. Їй треба гроші, щоби сплатити податки або розрахуватися з лихварем.
Денна нетерпляче змахнула руками.
— Деталі не мають значення. Має значення ось що: діставшись міста, вона попросила іншу людину заставити перстень за неї. Вона ж, ясна річ, геть не вміє торгуватися.
Денна зупинилася перед вітриною ломбарду. На її обличчі яскраво відобразилося збентеження.
— Я думала, що можу йому довіряти! — почала вона. — Але він просто заставив його й утік із грішми! Он вона, обручка! — Денна театрально тицьнула у вітрину.
— Але, — продовжила вона, піднявши палець, — він, на щастя, продав перстень за невелику частку його справжньої вартості. Це фамільний перстень, який коштує сорок талантів, але в ломбарді його продають за чотири.
Денна наблизилася та приклала руку до моїх грудей, дивлячись на мене великими благальними очима.
— Якби ви купили перстень, ми могли б його продати не менш як за двадцять. Я негайно віддала б вам ваші чотири таланти.
Вона відступила і знизала плечима.
— Отаке.
Я насупився.
— І чому це афера? Я здогадаюся, щойно ми підемо до оцінника.
Денна закотила очі.
— Це не так працює. Ми домовляємося зустрітися наступного дня опівдні. Але перш ніж я опиняюся на місці, ти встигаєш купити перстень самотужки й утекти з ним.
Раптом до мене дійшло.
— А ти ділишся грішми зі власником ломбарду?
Вона поплескала мене по плечу.
— Я знала, що до тебе рано чи пізно дійде.
План видавався доволі певним, якщо не брати до уваги одного…