— Ти комусь казав? — запитав я.
Безіл набув глибоко ображеного вигляду і сказав:
— Я з тобою так не повівся б. Але вона могла поговорити з кимось іншим. Тобі справді варто її позбутися. Кілвін цвяхами заплюється, якщо подумає, ніби ти продавав обереги.
— Я їх не продавав, — запевнив я. — Гадки не маю, хто вона така. Яка вона із себе?
— Молода, — знизав плечима Безіл. — Не шалдійка. Здається, в неї було світле волосся. Вона носить блакитний плащ із піднятим каптуром. Я спробував підійти до неї й поговорити, та вона просто втекла.
Я потер лоба.
— Чудово.
Безіл співчутливо знизав плечима.
— Просто подумав, що тебе слід попередити. Якщо вона таки прийде сюди та спитає про тебе, доведеться сказати Кілвінові, — він винувато скривився. — Звиняй, але мені й так вистачає проблем.
— Розумію, — сказав я. — Дякую за попередження.
***
Коли я ввійшов до майстерні, мені негайно впало в око, яке там дивне світло. Найперше я підвів погляд, перевіряючи, чи не додав Кілвін нової лампи до численних скляних сфер, які висіли серед крокв. Я сподівався, що освітлення змінилося саме через нову лампу. Кілвін завжди мав кепський настрій, коли в нього несподівано гасла якась лампа.
Оглянувши крокви, я не помітив жодної темної лампи. Лише за якийсь час до мене дійшло, що світло таке дивне, бо в низькі вікна на східній стіні проникає справжнісіньке сонце. Зазвичай я приходив працювати пізніше.
О такій ранній порі в майстерні панувала майже моторошна тиша. Величезне приміщення здавалося порожнім і безживним: там працювали над чимось усього кілька студентів. Це в поєднанні з дивним світлом і несподіваним викликом від Кілвіна серйозно збентежило мене, поки я перетинав майстерню, прямуючи до Кілвінового кабінету.
Хоча година була рання, маленьке горно в кутку кабінету вже було добре розігріте. Коли я став у відчинених дверях, на мене війнуло жаром. Це було приємно після вулиці, де було холодно, як на початку зими. Кілвін стояв спиною до мене й ворушив міхами в ненастанному ритмі.
Я гучно постукав об одвірок, аби привернути увагу.
— Майстре Кілвін! Я зараз спробував узяти в Запасах трохи матеріалів. Щось сталося?
Кілвін озирнувся на мене.
— Ре’ларе Квоуте. Секунду. Заходь.
Я ввійшов до його кабінету й зачинив за собою важкі двері. Якщо вже я вскочив у халепу, хай цього ніхто не підслухає.
Якийсь час Кілвін іще продовжував працювати міхами. Лише тоді, коли він витягнув довгу трубку, до мене дійшло, що він розпалює не горно, а маленьку скляну пічку. Кілвін зграбними рухами витягнув кульку з розтопленого скла на кінці трубки, а тоді заходився видувати скляну бульбашку. Та невпинно збільшувалася.
За хвилину скло втратило помаранчевий блиск.
— Міхи, — проказав Кілвін, не дивлячись на мене, й повернув трубку до скляної пічки.
Я кинувся виконувати наказ і заворушив міхами в розміреному ритмі, доки скло не засяяло помаранчевим ізнову. Кілвін жестом наказав мені зупинитися, витягнув його й іще трохи подмухав на трубку, крутячи скло, доки бульбашка не стала завбільшки із солодку диню.
Він повернув її до пічки, а я заворушив міхами без наказу. Коли ми повторювали це втретє, я вже стікав потом. Я шкодував, що зачинив Кілвінові двері, але не хотів залишати міхи на той час, який піде на те, щоб відчинити їх ізнову.
Кілвін наче й не помічав жару. Скляна бульбашка виросла завбільшки з мою голову, а потім — із гарбуз. Однак коли він уп’яте витягнув її з жару й заходився видувати, вона повисла на кінці трубки, здулася й упала на підлогу.
— Кіст, крайле, ен коте, — люто вилаявся Кілвін. Кинув металеву трубку, і вона різко дзенькнула об кам’яну долівку. — Краемет бреветан Аерін!
Я поборов несподіване бажання засміятися. Моя сіаруська була недосконала, проте я не сумнівався, що Кілвін сказав: «Лайно в бороді Господній».
Схожий на бурмила майстер трохи постояв, глипаючи на зіпсоване скло на підлозі. Тоді протяжно, роздратовано видихнув через ніс, стягнув із себе захисні окуляри й повернувся до мене.
— Три комплекти синхронізованих дзвоників, латунних, — сказав він без передмов. — Один кран із засувом, залізний. Чотири теплові воронки, залізні. Шість сифонів, бляшаних. Двадцять дві шибки з двічі зміцненого скла та інші різноманітні деталі.
Він перелічив усю роботу, яку я виконав того семестру в Промислі. Прості речі, які можна було доробити та продати Запасам, аби швидко підзаробити.
Кілвін поглянув на мене темними очима.
— Ця робота задовольняє тебе, ре’ларе Квоуте?