— Так. Зморений, — він замислено придивився до мене і пригладив рукою бороду. — Ти володієш даром слова. Гадаю, це — одна з причин, чому ти опинився в Елодіна.
Тут я змовчав. І, напевно, змовчав доволі голосно, бо Дал кинув на мене зацікавлений погляд.
— Як просувається твоя наука в Елодіна? — невимушено запитав він.
— Непогано, — оборонився я.
Він поглянув на мене.
— Не так добре, як я міг сподіватися, — визнав я. — Навчання в майстра Елодіна не таке, як я очікував.
Дал кивнув.
— Він може бути складним.
У мене з’явилося запитання.
— Майстре Дал, а ви знаєте якісь імена?
Він серйозно кивнув.
— Які? — не вгавав я.
Він трохи напружився, а тоді розслабився, покрутивши руками над вогнем.
— Насправді це запитання неґречне, — лагідно зауважив Дал. — Ну, не те щоб зовсім неґречне — просто про таке не питають. Це все одно що питати чоловіка, як часто він кохається зі своєю дружиною.
— Перепрошую.
— Не треба, — відказав Дал. — Ти не мав причин це знати. Гадаю, це пережиток давніших часів. Тих, коли таких самих арканістів доводилося боятися більше. Знаючи, які імена знає твій ворог, можна було вгадати його сильні та слабкі сторони.
Ми обидва на мить замовкли, гріючись біля вугілля.
— Вогонь, — сказав Дал за одну довгу мить. — Я знаю ім’я вогню. І ще одне.
— Всього два? — бездумно бовкнув я.
— А скільки знаєш ти? — лагідно подражнився він. — Так, усього два. Але два імені — це багато, як на наші часи. Елодін каже, що колись давно було інакше.
— А скільки знає Елодін?
— Навіть якби я знав, сказати це тобі було б неймовірно поганим тоном із мого боку, — відповів Дал із ноткою несхвалення. — Але можна спокійно стверджувати, що кілька він знає.
— А ви могли б показати мені щось із іменем вогню? — спитав я. — Якщо це не непристойно?
Дал повагався якусь мить, а тоді всміхнувся. Уважно вдивився в жаровню між нами, заплющив очі й відтак показав жестом на незапалену жаровню на іншому кінці приміщення.
— Вогонь.
Він проказав це слово, наче заповідь, і віддалена жаровня заревіла вогненним стовпом.
— Вогонь? — спантеличено перепитав я. — І все? Ім’я вогню — «вогонь»?
Елкса Дал усміхнувся й похитав головою.
— Насправді я сказав не це. Просто щось у тобі підставило знайоме слово.
— Мій сонний розум переклав його?
— Сонний розум? — спантеличено глянув на мене Дал.
— Так Елодін називає ту частину людини, яка знає імена, — пояснив я.
Дал знизав плечима та провів рукою по короткій чорній бороді.
— Називай її як хочеш. Те, що ти чув, як я щось сказав, — це, напевно, добрий знак.
— Іноді я не знаю, чому морочуся з іменуванням, — пробурчав я. — Оту жаровню можна було б запалити симпатією.
— Без зв’язку — ні, — відзначив Дал. — Без зв’язування, джерела енергії…
— І це однаково видається безглуздим, — додав я. — Я щодня вивчаю дещо у вас на заняттях. Дещо корисне. А за весь час, який витратив на іменування, не здобув нічого. Знаєте, про що Елодін читав лекцію вчора?
Дал хитнув головою.
— Про різницю між голизною та оголеністю, — беземоційно продовжив я. Дал розреготався. — Серйозно. Я боровся за те, щоб потрапити до нього, але тепер можу хіба що думати, скільки часу там марную — часу, який можна було б витрачати на щось практичніше.
— На світі є дещо практичніше за імена, — визнав Дал. — Але поглянь.
Він знову зосередився на жаровні перед нами, а тоді його погляд став відстороненим. Дал заговорив знову, цього разу пошепки, а тоді поволі опустив руку так, що вона опинилася за кілька дюймів від розпеченого вугілля.
Відтак Дал із напруженим обличчям втиснув долоню в самісіньке серце вогню, вмостивши розчепірені пальці серед жовтогарячого вугілля так, ніби то були просто розсипані камінці.
Я усвідомив, що затамував подих, і видихнув — тихенько, бо не хотів перебивати йому концентрацію.
— Як?
— Імена, — твердо сказав Дал і прибрав руку з вогню. Вона була вимазана білим попелом, але геть не постраждала. — Імена відображають істинне розуміння речі, а той, хто зрозумів певну річ по-справжньому, має владу над нею.
— Але ж вогонь — це не окрема річ, — заперечив я. — Це лише екзотермічна хімічна реакція. Це… — я розгубився й зупинився.
Дал втягнув у себе повітря. Якусь мить здавалося, що він усе пояснить. А тоді він замість пояснень розсміявся, безпорадно знизавши плечима.
— Мені бракує розуму, щоб пояснити це тобі. Спитай Елодіна. Це ж він заявляє, нібито таке розуміє. Я просто тут працюю.