— Я був у скрутному становищі, — дещо сердито промовив я. — Не міг надати нічого в заставу. Визнаю, ідея була не найкраща. Коли все це закінчиться, можна буде влаштувати симпозіум на тему моєї дурості. Але зараз можна просто продовжити обговорення? — я благально поглянув на товаришів.
Вілем потер очі однією долонею та стомлено кивнув.
Сіммон постарався стерти з обличчя жах, але його успіхи виявилися дуже скромними. Він ковтнув.
— А й справді. Що нам робити?
— Просто зараз насправді не має значення, хто винен, — сказав я та обережно поглянув, чи припинила моя рука кровоточити. Таки припинила, і я поступово прибрав закривавлену долоню. — Я вживу певних заходів безпеки, — махнув рукою, відганяючи їх. — А ви йдіть поспіть.
Сім потер лоба, захихотівши собі під носа.
— Тіло Господнє, іноді ти бісиш. А що, як на тебе знову нападуть?
— Це вже сталося двічі, поки ми тут сиділи, — невимушено зауважив я. — Трохи пощипує, — помітивши вираз його обличчя, я всміхнувся. — Сіме, у мене все гаразд. Чесно. Я ж не просто так найкращий дуелянт серед учнів Дала. Я в цілковитій безпеці.
— Допоки не спатимеш, — утрутився Вілем. Його темні очі стали серйозними.
Моя усмішка заціпеніла, і я повторив:
— Допоки не спатиму. Авжеж.
Вілем підвівся й демонстративно обтрусився.
— Отже… Почисть себе та вживай своїх запобіжних заходів, — він уважно поглянув на мене. — Чи очікувати нам із юним паном Сіммоном найкращого дуелянта Дала сьогодні в моїй кімнаті?
Я відчув, що зашарівся від зніяковіння.
— Так. Був би дуже за це вдячний.
Віл утрирувано вклонився мені, а тоді відчинив двері й вийшов у коридор.
Сім уже широко всміхався.
— Отже, вирішено. Але перш ніж прийти, надягни сорочку. Я сьогодні пильнуватиму тебе, наче малого з кольками — а такий ти, по суті, і є, — але не збираюся це робити, якщо ти твердо вирішиш спати голяка.
***
Коли Віл і Сім пішли, я вибрався з вікна на дахи. Сорочку залишив у кімнаті, бо був весь у крові й не хотів її псувати. Я вірив у нічну темряву й пізню годину, сподіваючись, що ніхто не помітить, як я, напівголий і закривавлений, біжу дахами Університету.
Захищатися від симпатії відносно просто, якщо знаєш, що робиш. Якщо хтось намагався мене спалити чи зарізати або ж довести моє тіло до переохолодження, забравши в нього тепло, то це було простим, безпосереднім застосуванням сили, а такому легко протистояти. Тепер, знаючи, що відбувається, й не втрачаючи пильності, я був у безпеці.
У мене з’явилася нова проблема: той, хто на мене нападав, міг розчаруватись і спробувати щось інше. Наприклад, з’ясувати моє місцеперебування, а тоді напасти у прозаїчніший спосіб, щоб я не зміг оборонитися зусиллям волі.
Зловживання — річ страшна, зате харциз із гострим ножем уб’є вдесятеро швидше, якщо спіймає жертву в темному провулку. А заскочити когось зненацька надзвичайно просто, якщо є змога відстежувати кожен його порух за допомогою його крові.
Тож я покрокував дахами. Мій план був такий: узяти пригорщу осіннього листя, позначити його своєю кров’ю й кинути його — хай нескінченно котиться Домом Вітру. Я вже вдавався до такого трюку.
Але, перескочивши вузький провулок, я побачив, як у хмарах блимнула блискавка, й відчув у повітрі запах дощу. Насувалася буря. Дощ не лише зімне листя так, що воно не ворушитиметься, а й змиє мою кров.
Стоячи там, на даху, та почуваючись так, ніби з мене вибивають дванадцять барв пекла, я мимоволі почув неприємний відгомін життя в Тарбієні. Якусь мить споглядав далеку блискавку й намагався не дати цьому відчуттю себе пересилити. Змусив себе згадати, що я вже не та безпорадна, виголодніла дитина, якою був тоді.
Я почув ледь помітний звук, схожий на бій барабана, а позаду мене зігнувся шматок бляшаної покрівлі. Я заціпенів, а тоді розслабився, почувши голос Арі.
— Квоуте!
Поглянув праворуч і зобачив її маленький силует за десяток футів від себе. Місяць затуляли хмари, але я почув у голосі Арі усмішку, коли вона сказала:
— Я бачила, як ти біг по всякому згори.
Я остаточно повернувся обличчям до неї, радіючи, що світла обмаль. Не хотілося думати, як Арі може відреагувати, побачивши мене напівголим і залитим кров’ю.
— Привіт, Арі, — озвався я. — Насувається буря. Тобі сьогодні не варто ходити по всякому згори.
Вона схилила голову набік і просто сказала: