З усіх цих кампаній, питань і проблем мені найвиразніше відклалася в пам'яті кінська кампанія. Вона була найчудернацькіша й найбезглуздіша, а для декого і найтрагічніша.
Внаслідок колективізації докорінно змінився характер власности в тваринництві. Вступаючи до колгоспу, селянин мусив здати на усуспільнену ферму всю свою худобу. Звичайно він намагався віддати до колгоспу тварин якнайменше. Багато селян, лихі на політику колективізації, порізали худобину ще перед тим, як їх примушено вступити до колгоспу. Інші намагалися поміняти або продати скотину. Але всього ж не продаси, і от саме ці недорізані та неспродані рештки й потрапили на колгоспні ферми під нову колективну власність.
Якщо це правда, що смерть ліпша від життя в цілковитих злиднях, то усуспільненим тваринам випала гірша доля, ніж тим порізаним, бо колгоспні ферми перетворилися для них на місце уповільненого скону. Забезпечення худоби було абияке або й зовсім ніяке. Кормів для неї не вистачало, а господарі, від яких її відібрано, збайдужіли до долі усуспільненого поголів'я.
Наслідки були катастрофічні. Коли говорити про коней, то відсутність догляду і пошесть, що виникла в зимові місяці, вигубили сотні їх у нашому селі. В такий спосіб постала поважна проблема перед керівництвом колгоспу, бо сільськогосподарське виробництво, як і раніше, повністю залежало від кінної тяги. Отож із цієї причини й вирішили організувати кінську кампанію в нашому колгоспі.
Поголоска про те, що «товариш Черепін», повернувшись із райпартконференції, має про щось важливе повідомити колгоспників, розійшлася ще напередодні зборів. Конюхи передбачали, що справа торкатиметься коней. Вони про це здогадувалися тому, що «товариш Черепін», приїхавши з конференції, негайно перевірив, як у них з кіньми.
Збори й цього разу відбувалися в колишній церкві. Коли ми з матір'ю надійшли, вони вже почалися і людей усередині було повно-повнісінько. Промовляв, звичайно ж, «товариш Черепін».
Ті самі слова й заклики лилися з його вуст неперервним потоком. Цілою зливою слів він прославляв клясову боротьбу та світову пролетарську революцію. Це був його улюблений коник, на якому він хвацько вигарцьовував, поки авдиторія дожидала початку основного дійства. Пробалакавши отак з годину, «товариш Черепін» нарешті змінив тему й підійшов до суті справи.
Нагадавши нам усім, що Радянський Союз має випередити капіталістичні країни всього світу, особливо Сполучені Штати Америки, він підкреслив, що коні – це надія майбутнього. Чого раптом «коні» заступили «трактори», на які були покладалися такі великі надії в численних недавніх промовах, – це вирішували в найвищих партійних інстанціях. Таких зиґзаґів колгоспникам не пояснювалося.
– Коней, товариші, коней і побільше коней! – вигукнув «товариш Черепін». – Нашій дорогій вітчизні потрібні коні, наша любима комуністична партія вимагає від нас коней! – Він зупинився на мить. Потім, утупившись очима в присутніх, повільно, але виразно процідив крізь стиснуті зуби: – Нам потрібно більше і то кращих коней, товариші! Таке наше гасло під теперішній момент.
Однак це нове гасло було втиснуто в зашоргану гамівну сорочку партійного торохтійства. А ще ж пару тижнів тому «товариш Черепін» пророкував добробут теперішньому й прийдешньому поколінням, якщо члени колгоспу «збільшать плодючість свиноматок».
А іншим разом, говорячи про «продуктивність корів», він підкреслював, що, коли колгоспники розв'яжуть «молочну проблему», – її їм таки треба розв'язати, інакше й бути не може! – тоді Радянський Союз стане країною, де «ріки течуть молоком і медом».
Під час попередніх зборів селянам вдавалося незворушно висиджувати, зобразивши на обличчях зосереджені вирази, і лише після закінчення зборів слухачі вибухали хто сміхом, а хто й критикою.
Безглуздя «кінської промови» нічим не різнилося від безглуздя інших промов. Що коні чогось варті були в хліборобстві – це знали скрізь і всі. Але жоден з колгоспників (що перед ними «товариш Черепін» промовляв) не мав свого коня. Усіх же коней було усуспільнено. А тепер «товариш Черепін» запально пропонував, щоб колгоспники якось узяли та й збільшили йому кінське поголів'я. Принаймні так ми зрозуміли його.
– Нам потрібно розв'язати кінську проблему! – повторював знов і знов «товариш Черепін». –А, говорячи діялектично, щоб мати коней, то треба спершу мати лошат. Наше майбутнє, товариші, залежить від коней, бо верхи на конях нам буде легше й швидше досягти своєї мети.