Услід за червоноармійцями прибула група студентів і група робітників. Студенти були з учительського інституту, єдиного вищого навчального закладу в поблизькому до нас місті. А робітники – з машинобудівного заводу там таки. Ми часто чули, що наш колгосп організовувався під шефством цього заводу. Обидві новоприбулі групи поселили в приміщенні колишньої церковнопарафіяльної школи при ліквідованій нині Церкві. Цих новоприбульців також цілковито ізолювали від нас.
Нас сповістили, що офіційне відкриття збиральної кампанії відбудеться найближчої неділі (тоді й неділя бувала робочим днем). Того дня рано-вранці всі колгоспники мали зібратися на майдані в центрі села. Ходила чутка, що під час відкриття роздаватимуть гарячу страву. І ця чутка зробила своє! Коли ми дійшли до майдану, там уже було повно людей, хоч ще тільки розвиднювалося і сонце щойно виступило з-за обрію. У колгоспі люди працювали не за годинником, а за сонцем: від сходу сонця і до заходу.
Посеред майдану, так само, як і на Перше травня, над вогнем підвішено було казани. Побіля вогню стояло кілька тисячників з рушницями за плечима. Трохи далі за ними в двох ваговозах сиділи червоноармійці. Дві групи студентів і робітників розставили окремо одну від одної по обидва боки комбайна. Усі ці офіційні представники й учасники святкування мали врочистий вигляд. Вони силкувалися не дивитись на нас, обідраних і голодних колгоспників.
Ми всі тихо завмерли оподаль від казанів, прикипівши очима до того киплячого й паркого варива. Але цим разом не було на землі слабих і вмирущих, як під час першотравневого свята. Ті люди вже всі повмирали. На майдані й довкруг нього тепер зібралися лише ті, що виявилися найбільш витривалими супроти голоду. Їм вдалося вижити, бо вони не гидували їсти все, «що було стравне й органічне, хоч би яким воно здавалося бридким, несмачним і відворотним.
«Товариш тисячник» виліз на комбайн, щоб почати те, без чого при цьому заході ніяк не можна було обійтися, – політичну промову. Та цього разу вона була на диво коротка. Хоча все-таки він якусь часину витратив на те, аби нагадати нам, що тільки колгоспники мають можливість відзначати зажинки в так гарно зорганізований урочистий спосіб. А перевівши мову на тему жниварок і комбайна, на якому він стояв, промовець не оминув нагоди похвалитись, що це лише у Радянському Союзі хлібороби можуть послуговуватися такою передовою сільськогосподарською технікою. Насамкінець він ще закликав нас бути вдячними комуністичній владі за те, що нам прислано червоноармійців, студентів і робітників на допомогу в збиранні нового врожаю. Звичайно, він не згадав того, чому виникла потреба в цій сторонній допомозі. Але він оголосив, що в час жнив колгоспники одержуватимуть щодня по два фунти хліба й двічі на день гарячу страву. Завершивши промову гаслами «Хай живе комуністична партія!» і «Хай живуть колгоспи!», він після того запросив нас усіх підходити по свої порції гарячої каші.
Цим разом натовп організовано вишикувався в чергу й спокійно посувався до місця годівлі. Більшість селян ступала з похиленими головами, уникаючи поглядів тих, які їм насипали кашу в посуд. Вони відчували себе приниженими, що їх годують як жебраків у присутності всіх цих сторонніх людей з міста.
Щоб нагодувати такий великий людський гурт, пішло чимало часу. Врешті «товариш тисячник» втратив терпець і наказав вирушати в поле, хоч біля казанів юрмилося ще немало народу. Передусім треба було запустити комбайна. На ньому підняли червоний прапор, а обабіч причепили полотнища з гаслами, які засвідчували великий ентузіязм хліборобів з того приводу, що вони зможуть так оперативно здати зерно державі. Коли пустили двигун у комбайні, він повільно рушив з місця. Машина ця була велетенська й громіздка. Якби іншим разом і за інших обставин побачити таку озію в русі, то вона викликала б неабияке захоплення в селян. Але тепер вся увага голодних людей була зосереджена на каші. Багато хто, старанно вилизавши рештки каші з миски, сподівався дістати ще й другу порцію.
Тим часом військові ваговози рушили слідом за комбайном. Зразу після них потягнулися жниварки, а далі посунули довгою валкою кінні колгоспні підводи, кільканадцять їх, із міськими робітниками й колгоспниками на них. За підводами пішки йшла решта селян, дехто на ходу ще кінчав їсти.
Усе свідчило про те, що всі деталі жнивної кампанії – врочисте відкриття, вихід у поле та навіть і безпосередній початок самих жнив – були продумані й проведені з військовою точністю. Як тільки похід прибув на поле, комбайн з'їхав зі шляху наліво і розпочав виконувати свою функцію – косити й молотити зерно. Червоно-армійці повистрибували додолу з ваговозів і попрямували на призначені їм місця. Ваговози пристроїлися до комбайна, щоб приймати з нього змолочене зерно.