Згодом виявилося, що цей закон був ще суворіший, ніж здавався нам напочатку. Селяни кинулися до сусідніх міст, де вони могли купити товари для домашньої потреби на чорному ринку. Але, згідно з цим самим законом, усі покупці на такому ринку залічувалися до спекулянтів, і для них було встановлено терміни ув'язнення в тюрмах або таборах від п’яти до десяти років, без права на дострокове звільнення чи амнестію. Отже, за те, що селянин купив на чорному ринку голку, котушку ниток, пару панчіх чи фунт соли і був при цьому спійманий, то його засуджували за спекуляцію часом аж на десять років примусової праці далеко на російській півночі.
Та все-таки зрештою настала деяка полегкість. У вересні 32-го року ми в рахунок авансу одержали натуроплату: по 200 жалюгідних грамів пшеничного зерна на трудодень. А через місяць нам ще дали трохи картоплі, буряків і цибулі. Оце був увесь харч, який мав утримати нас при житті до наступного врожаю. Ні один селянин, що працював у полі, не годен був набрати більш ніж 200 трудоднів. Норми праці були такі високі, що рідко хто міг заробити повний трудодень навіть за дванадцять чи й більше годин роботи в жнивну пору. День праці на жнивах оцінювався усього в три чверті трудодня, а то навіть і в половину. Отже, на 200 трудоднів родина з п’яти членів отримувала тільки десь вісімдесят фунтів зерна – пшеничного чи житнього, тобто по шістнадцять фунтів зерна на душу.
При тім тут треба зазначити, що сільське населення тогочасної України жило майже виключно на самому хлібі. Селян цілковито було позбавлено м'яса, сала, яєць і молочних харчів. І в селі не було ні бакалійних крамниць, ні пекарень, ні інших крамниць з яким-небудь товаром. Щоб дожити до наступних жнив, ми мусили мати бодай по два фунти хліба на день на душу. А замість того ми одержали таку кількість зерна, яка становила менш як півтора фунта на душу на цілий місяць. Нам обіцяли, що дістанемо більше зерна при кінці року, але ніхто цих обіцянок так і не дотримав.
Таке саме було і з оплатою грішми. У кінці грудня колгоспникам виплатили по 25 копійок на трудодень. Сім'я з двома сотнями зароблених трудоднів отримувала 50 рублів заробітної платні за ввесь 32-ий рік. За ці гроші на чорному ринку можна було купити хіба якісь три буханці хліба.
У нормальні часи ми харчувалися зі своїх городів. Вони давали нам картоплю, капусту, буряки, квасолю, моркву та інші овочі. Наші традиційні способи заготівлі про запас і зберігання цієї городини забезпечували нам досить їжі, щоб цілу зиму перебути без особливої скрути, якщо ми мали доволі хліба. Навіть узимку з 31-го на 32-й рік, коли зерна було дуже мало, ми якось вижили саме завдяки городині. Але 1932 рік не був нормальним. Тієї весни нас уже спіткав тяжкий голод, під час якого люди спожили навіть насіння, через що навесні не було чим засадити городів. Більшість присадибних ділянок позаростала бур'янами. Ми швидко з'їли ту мізерну кількість продуктів, що її отримали як аванс від колгоспу. А оскільки ніякої додаткової допомоги не прибуло, почалося вимирання з голоду.
Але голод чи не голод, а хлібозаготівельна комісія продовжувала свою справу. Десь у листопаді 32-го року нам пояснили, що ми почали відставати від пляну хлібоздачі державі. Уряд наказав припинити всі авансові виплати натурою – більше того, треба було повернути назад уже видане зерно і віддати весь посівний та фуражний запас.
Цей наказ виявився потужним поштовхом до активізації роботи хлібозаготівельної комісії. Раніше норма хлібоздачі визначалася оподаткуванням селян відповідно до площі засіву. Оскільки податок був занадто великий, усі запаси зерна вичерпалися вже в попередні роки. Не зважаючи на це, держава й далі накладала нові податки. Сільські ж власті були аж занадто ревними виконавцями урядових приписів, через що й дійшло до впровадження нової методи збирання зерна від селян. Це були так звані викачки хліба – термін, вживаний і селянами, і урядовцями. Уся кількість зерна, яку розраховувано одержати з села, розкладалася порівну на стохатки, ті ділили його порівну на п'ятихатки, а ті у свою чергу визначали, скільки припадає здати кожному господарству, що входило до п'ятихатки. Отже, коли плян на п'ятихатку становив, наприклад, дві тисячі фунтів зерна, то кожному з п'яти господарів належалося здати по чотириста фунтів.