Ми закопали трохи картоплі й зерна в кількох місцях на вузькій стяжці землі попід лісом. Це була піщана кучугура, земля непридатна для обробітку, поросла буйно вербами й лозами, так що нам легко було замаскувати наші схованки. Взимку ці схованки позаносило снігом, і ми їх не займали. Але навесні, коли сніг розтанув, ці запаси стали нашим єдиним засобом до існування. Розкопували ці сховки ми вночі, набирали собі трохи картоплі й зерна – так, щоб вистачило на кілька днів, – а тоді знову закривали їх і притрушували землею. Наші нічні виправи до цих схованок належать до моїх незабутніх переживань. А та картопля й те зерно були найкоштовнішим скарбом, що будь-коли закопувався в землю.
Протягом зими ми споживали харчі, приховані в інших місцях, наприклад у дуплах дерев чи в стрісі. Ми ховали зерно в невеликих торбинках у різних місцях – так, щоб їх можна було вибирати по одній. Вибравши котрийсь запас, ми його зразу ж варили і з'їдали. І готування їжі, і споживання відбувалося вночі. Ми все ще мали трохи картоплі, кислої капусти й солоних огірків, отриманих як аванс натурою за працю в колгоспі. Це були наші єдині харчі, але з кожним днем цих запасів меншало й меншало, і ми здригались на думку, що одного дня комісія може застукати нас саме тоді, коли ми їстимемо пшеничну кашу...
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Наближення зими 32-33-го років ми чекали з таким острахом, наче судного дня. І вона прийшла така нищівно люта, як може бути тільки природа. Ця зима була особливо сувора, наче діючи воднозгідь з комуністами проти селян.
У наших краях зима починається з кінцем листопада, коли перестають лити рясні дощі й настають перші приморозки. Замерзають калюжі й твердне багнюка. Важкі сивобілі снігові хмари женуться небом одна за одною.
Цю зміну погоди супроводить крижаний східній вітер, який віє вздовж долини й змушує людей шукати захистку по домівках. Такої пори наші селяни квапляться скінчити працю в полях і відійти на чесно зароблений зимовий перепочинок. Давніше бувало, що після закінчення польових робіт селяни навіть не конче й виходили надвір у негоду. Вони запасалися достатньою кількістю харчів і палива, так що перебути холодні дні й ночі в хаті не становило жодних труднощів.
Але та зима була відмінною від будь-якої з попередніх зим. Хоч у природі повторювався той самий звичайний цикл, з тією хіба відмінністю, що стояла надзвичайна холоднеча, життя селян не пішло своїм звичайним ходом, бо разом із зимою на село насувався і великий голод.
Брак харчів занепокоїв нас ще в листопаді, коли ми тільки докінчували працю на колгоспних полях. Невеличкий аванс, натурою отриманий від колгоспу, досі вже з'їли. Нам сказали, що ми одержимо ще трохи харчів, як тільки закінчаться польові роботи. Однак нічого ми так і не одержали.
А потім довелося сплачувати податки. Податки у вигляді яєць і молока обов’язкові були тільки для тих, хто мав свійську птицю й корів. Але певну квоту м'ясоздачі, приблизно 250 фунтів на рік, вимагали від кожної господи незалежно від того, мала вона худобу чи ні. Селяни, в яких не було худоби, мусили сплачувати цей податок грішми. Отож виходило, що цілорічного заробітку колгоспника в колгоспі не вистачало на покриття його зобов'язань перед державою, а про його фізичне виживання вже нема що й говорити.
Та навіть і маючи якісь гроші, селяни не могли придбати собі харчів. Бо фактично торгівлю продовольчими та промисловими товарами першої потреби держава офіційно заборонила. 6 грудня 1932 року Рада Народніх Комісарів і Центральний Комітет КП(б)У спільно ухвалили таку постанову:
«Зважаючи на особливо ганебний провал хлібозаготівель в окремих районах України, РНК і ЦК ставлять перед облвиконкомами і обкомами, райвиконкомами і райпарткомами завдання зламати саботаж хлібозаготівель, що його організували куркульські і контрреволюційні елементи, знищити опір частини сільських комуністів, які стали фактичними провідниками саботажу, і ліквідувати несумісну з званням члена партії пасивність і примиренство до саботажників, забезпечити швидке наростання темпів, повне і безумовне виконання пляну хлібозаготівель.
РНК і ЦК ухвалюють:
за явний зрив пляну хлібозаготівель і злісний саботаж, що його організували куркульські і контрреволюційні елементи, занести на «чорну дошку» такі села: с. Вербка Павлоградського р-ну Дніпропетровської обл.; с. Гаврилівка Межівського р-ну Дніпропетровської обл.; с. Лютенька Гадяцького р-ну Харківської обл.; с. Кам'яні Потоки Кременчуцького р-ну Харківської обл.; с. Святотроїцьке Троїцького р-ну Одеської обл.; с. Піски Баштанського р-ну Одеської обл.