— Чи з доброї волі ти прийшла, пані?
Той, хто запитував, залишався невидимим. Тільки голос видавав чоловіка — вочевидь, немолодого, обтяженого довгим робочим днем, що збирається розправитися з останньою відвідувачкою, а потім піти кудись у шинок і, невпізнаний, розслаблено випити з друзями кухоль пива...
— Так, — вона машинально кивнула, ударившись підборіддям об звірячу щелепу.
Пауза. Довга пауза, під час якої її вивчали, і холод від кам’яної морди струмочками потік по спині: упізнали! В усіх Тлумачів є опис неблагонадійної авторки Ірени Хміль...
Зітхання у темряві:
— Чи не бажаєш ти злого Тлумачам, Високому Даху, вільному місту?
Тлумач вдовольнився оглядом. Навіщо йому зайвий клопіт, та ще й наприкінці робочого дня...
— Ні, — вона насилу втрималася, щоб не кивнути головою.
— Скажи, що тебе непокоїть, і я поясню тобі волю Провидіння, з тим щоб ти йшла за нею свідомо і радісно...
Завчена формула. Ірені між тим був потрібен час, щоб осмислити її. Але Тлумач не мав охоти до ліричних пауз:
— Говори ж...
«...дочко моя», — подумки додала Ірена. У процедурі дійсно було щось від таїнства сповіді — тільки ось світло било у вічі, ніби на жорстокому допиті...
Треба подумати. Зібратися з думками.
Сотні варіантів свого питання перебрала вона напередодні — і всі відкинула. Одні були занадто екзотичні, інші — фальшиві, треті...
Вона боялася спійматись на брехні. Тлумачі просівають людей, ніби пісок — хіба вони не виявлять брехню (тим більше, що Ірені лукавство давалося так само натужно, як ледачому школярику — вища математика).
— Говори, — повторив Тлумач, і в голосі його відчувалося роздратування.
Вона набрала повітря в груди:
— Сестра моя вагітна, пане. Батьком її дитини є упир — страшна істота, що живиться свіжою кров’ю. Батько мій намагався вбити упиря, і брат мій намагався його вбити — але він щез неушкоджений... — Ірена перевела подих, гарячково думаючи: може, варто додати одну-дві подробиці? — Він пішов... не ушкоджений ні осиковим кілком, ні срібною кулею, — вона на мить затнулась, — замість кулі у селі тримають срібну... голку... А сестра моя в тяжі, і відомо, що народить вона упиреня, дитинча-кровопивцю. Тож що скаже Провидіння, якщо ненароджений плід... той... витравити?
Яскравий промінь висвітлював невидимому Тлумачеві її замішання, збентеження і страх. Нехай бачать. Ясно принаймні, що бідолашна жінка не бреше...
Зараз він добреньким голосом скаже чергову завчену фразу — і відпустить її з миром, щоб вона поверталася нескінченними сходами, полегшено й радісно. Адже можна собі уявити, скільки молоденьких дуреп із нагуляною дитиною в утробі з’являлися сюди, аби порадитися з Провидінням. Раптом воно дозволить, як висловився б Нік, викидні за соціальними показниками...
А може, ні? Зараз він гукне сторожу, і кат у тортурній камері дізнаватиметься й історію походження дитини, і заодно зміст єретичної оповіді «Про розкаяного...»
Тлумач мовчав.
Невже вона зуміла його, всевидячого, спантеличити?..
— Добровільно твоя... сестра з упирем — чи з примусу?
Ага. Сам факт злощасного союзу з упирем сумнівів не викликає — і то вже добре...
— Із примусу, — повідомила вона без вагань. — Він погрожував позбавити її життя...
— Скільки років твоїй сестрі?
А це, цікаво, навіщо?
— Тридцять... — сказала вона затнувшись.
— Відколи зачатий плід?
Вона завагалась. Її мета — ускладнити Тлумачеві завдання, а зовсім не отримувати поради щодо реальної життєвої ситуації.
До речі, пауза, яку він зробив перед отим «сестра», свідчить про те, що...
— Відповідай, пані.
— Два місяці... — мовила вона, навмисне скоротивши термін. Їй важко було думати в режимі «питання — відповідь». Тлумач відразу збагнув, що ніякої «сестри».
— Звідки відомо, що дитина буде кровожером?
Секундне вагання. Їй здавалося, що за світловою завісою вона розрізняє силует Тлумача...
— Імовірність дев’яносто відсот... тобто дев’ять до одного...
Мовчання. Спітнілу шкіру дратувало грубе полотно, заважав ненависний корсет — скоріше б усе це скінчилося...
— Зачекай, жінко.
Силует зник. А через кілька секунд згас факел.
Ірена витягла голову з пащі кам’яного звіра. Розлючено протерла сльозаві очі. За сторожею він пішов... чи все-таки — за своїм премудрим шефом? Так просто... Ні. Так не буває...
А якщо вони взяли Семироля — і зараз влаштують їм очну ставку?!
А може...
Після яскравого світла темрява довкола ввижалася темно-вишневою. І зелена свічка, що хитається, як палець потопельника...