Полювання почалося. Вірніше, його черговий етап.
Семироль схилився до Ірениного вуха, вона шкірою відчула жорстку щетину на його щоках:
— Забирайте свого донкіхота... і відходьте вглиб.
— А ви?!
— Я каліка, але не настільки ж...
Вона зауважила, що голос його трохи тремтить. Зовсім не від страху. І не від хвилювання.
Інша пристрасть володіла зараз колишнім адвокатом. Найсильніша, зовсім не людська пристрасть.
— Ірено, та йдіть же... Мені це ПОТРІБНО. Інакше я сконаю.
Ірена так нічого й не дізналася про інші здібності упиря-адвоката (ті, що не знаходили застосування в залі суду). І навіть не впевнилася до решти, що вони взагалі були, ці здібності. Як казав свого часу доктор Нік: «кат його знає. Упир...»
Рек мовчки потягнув її в темряву... втім, темрява була всюди. На дотик, ковзаючи долонями по стінах, Рек забрався у віддалений відросток коридору, в глухий кут, і залишив Ірену у себе за спиною, сам же перегородив прохід, наготувавши свій ціп...
Деякий час вони чули, як осипається пісок і поскрипують камінці. Як стиха, глухо, перемовляються люди; потім на стіни ліг слабкий промінь ліхтаря і тут же зник, дзенькнуло розчавлене скло.
Лайка... Мабуть, вогонь затоптали перш, ніж спалахнула розлита олія.
Знову лайка. Приглушений зойк.
Скрипнув зубами справедливий Рек-Шипшина.
Зойк жаху. Тупіт...
Знову крик. Тиша. Темрява.
Пронизливий крик, хоч вуха затуляй. Дзенькіт скла. Крик віддалявся по лабіринту.
— Не бійтеся, Реку, — сказала Ірена з нервовим смішком.
Можливо, він обернувся. І добре, що вона не бачила його обличчя.
Насправді вона заспокоювала не його, а себе. Вона страшенно боялася — не людей у чорному, звичайно...
Вона боялася, що в усталеній під землею тиші почує розмірене, вдоволене плямкання.
— ...А якщо вони повернуться?!
— Вони не повернуться, — сказав Семироль із явним жалем.
Він сидів біля стіни, простягнувши ногу, туго перев’язану полотняними стьожками. Поряд лежала сукувата палиця, що заміняла скульгавілому милицю. Ліхтар висвітлював його обличчя — змарніле й заросле бородою; ще годину тому вампір-адвокат був схожий, імовірно, на якогось доходягу — але тепер відросле волосся набуло блиску, вирівнялася шкіра на лобі й на вилицях.
Ірена намагалася не дивитися на Река. Можливо, своєю поведінкою вона порушує найважливіші для лицаря етичні принципи: скажімо, спілкуватись з упирями не інакше, як з допомогою осикового кілка...
(Хоча якраз на осикові кілки Семироль плював із високої дзвіниці...)
— Чому вони за вами полюють, Ірено?
Вона помовчала.
— Через моє оповідання, Яне. Воно називається «Про розкаяного», а я його навіть не...
Вона вчасно прикусила язика. Рек мовчав; Семироль і так усе зрозумів.
Ліхтар горів рівно. Олії вистачить іще на кілька годин, а потім на трьох залишиться лише двійко видющих у темряві очей — Семиролевих...
— Нам треба вибиратись, Яне, — сказала вона, намагаючись, щоб її голос звучав рішуче. — Нам треба вибиратися, Реку...
— Ви шукали вихід, Ірено?
— Так... А ще я шукала Анджея.
— Пошуки провалилися?
— Пошуки ще не завершилися...
Рек із сумнівом похитав головою. (Не знаю, мовляв, що ви хотіли знайти, — але от чи доведеться все це шукати далі — Провидінню видніше...)
Переслідувачі пішли і не з’являлися більше. Але це зовсім не означало, що на виході з печери втікачів не чекає засідка... Не може бути, щоб не чекала.
— Іншого виходу тут немає? — запитала вона, бажаючи позбутися неприємного почуття безвиході.
Семироль гмукнув:
— Будова цієї печери — окрема історія, Ірено... Жоден спелеолог не повірить в її існування. Це декорація, штучна споруда, на зразок садово-паркового гроту... Тут добре гратися в козаків-розбійників. От ми і «граємось».
Він відламав од найближчої стіни блідий шмат підземного гриба. Смачно, з хрускотом, надкусив (Ірена відчула, що її злегка нудить).
Рек стиснув губи. З того самого моменту, як повернувся вже добре насичений Семироль, він не вимовив ні слова. Ліхтар запалив, але губ не розтискав.
— Ви ж нікого не вбили на смерть? — запитала Ірена вкотре. Спеціально для Река.
Семироль зітхнув і закотив очі.
— Ідіот... — із почуттям сказав упир-адвокат. — Який він кретин, ваш Анджей... Йому слід було б потренуватися на морських свинках, перш ніж...
— Над морськими свинками Провидіння не владне, Яне. У них свої закони.