Рек подивився на нього майже з жахом:
— Ні...
— Усі потребують адвокатів, — Ян філософськи підніс палець. — Навіть якщо немає загальної системи суду... навіть якщо самого суду немає — адвокати однаково будуть у ціні, а тим більше хороші адвокати... Правда ж, Ірено?
Вони зустрілися очима, й Ірена побачила, що колишнього юриста стрімко захльостує професійний кураж.
— Де ці люди, лицарю? Ану, ведіть їх сюди!..
Через кілька днів на Семироля посипалися щедрі несподіванки.
Нога його заживала явно швидше, ніж передбачалося. Розсохлі сходи не скрипіли під його ногами, у підкладці куртки виявилися завалящі монети, господар корчми був вельми люб’язний, а в копченій рибині, вибраній із загальної купи Семиролем, обов’язково виявлялась зерниста смачна ікра.
— Невже Провидіння сприйняло мої екзерсиси як явне добро?.. — здивовано протяг вампір-адвокат.
Ні тоді, ні згодом Ірена так і не дізналася, яка причина привела до Темного Тлумача двох — худого чоловіка і огрядну бліду жінку. Усамітнившись із прохачами, Семироль дав їм пораду — і, як показало подальше, — пораду вдалу...
Через кілька днів у корчмі з’явилася вертка молодиця з очима-нишпорками. Семироль вислухав і молодицю; попросив часу на обдумування і ввечері видав їй таємну пораду — молодиця пішла задоволена, а Семироль — смішно сказати — був просто-таки щасливий...
Наступного ранку мандрівники вирушили з корчми — від гріха подалі...
Рек знехтував свою обітницю. Він залишився; видно було, що це рішення далося йому нелегко. Прийшла на допомогу жорстока необхідність; адже й дурному зрозуміло, що в присутності Темного Тлумача становище пані Хміль не зробилося безпечнішим, скоріше, навпаки...
Рек вважав, що потрібен Ірені. Переступив через обітницю й залишився.
Ірена раділа рішенню лицаря — й одночасно була пригнічена цим. Усе важче було вдавати, що нічого не відбувається, що не було отого сказаного: «Бачити вас щодня — це нагорода, на яку я не маю права розраховувати...»
Рек тримався підкреслено відсторонено. Майже відчужено. «Я тут, поки я потрібен, — говорило його безпристрасне бліде обличчя. — І піду, як тільки потреба в моїй присутності відпаде...»
Семироль не протестував. Адвокату-вампірові зовсім чужі були якісь комплекси (принаймні так здавалося на око). У будь-якому селищі — а звістка про Темного Тлумача розходилася навсібіч — знаходилися люди, що таємно поривалися до нього на пораду; вони приходили під покровом ночі, низько насунувши капелюха, або кутаючись у хустку, наче лякаючись самих себе. Була ціла система знаків, всі їх розуміли, й шинкар, почувши їх, бліднув, і водночас в його погляді з’являлася шанобливість...
Мандрівники зробили велике коло, рухаючись мовби по ободу колеса, у центрі якого було місто. Кілька разів доводилося чути про указ, який велів спіймати лиходійну авторку Хміль, — його виголошували глашатаї на базарах. Одного разу оддалік трапилося спостерігати прилюдне спалення отих «супротивних Провидінню писань». Дійство було моторошне: кат у балахоні коло ешафоту, поруч — багаття, ось тільки на гору палахкого хмизу кинуто було якісь покреслені папери, схожі на бухгалтерські рахунки, або якісь шкільні вправи. І щоб помітити це, зовсім не потрібно було зіркого ока Семироля.
Вислужуючись перед Високим Дахом, місцеві лизоблюди палили якийсь мотлох під виглядом «шкідливих вигадок», — причому ні кат, ні присутні на площі обивателі не вміли читати...
Рек тримався як професійний охоронець. Спав на підлозі, коло дверей, із клинком під рукою; Семироль щось зауважував на це, часом дуже їдко, Ірена стискала губи, утримуючи себе від образливого заступництва, але обличчя Река залишалося цілком байдужим — він дивовижно володів собою...
Вони їхали від села до села — але ніхто й ніде не чув про чоловіка на ім’я Анджей Кромар. І в усьому світі був лише один Темний Тлумач — вампір-адвокат, його поява обростала легендами. Він був перший і єдиний, інші — безтілесні відбитки в людській пам’яті...
А одного разу вночі, лежачи без сну, Ірена вперше відчула, як ворухнулося всередині неї її маля...
Рек ішов попереду, ведучи за вуздечку їхнього єдиного коня. Слідом трюхикав мул, тягнучи повіз, де сиділи Ірена з Семиролем, їхати верхи адвокат категорично відмовився: «Ви знущаєтесь?! Ця бестія скине мене за першої ж нагоди, вам мало одного перелому?..» Ірена і Рек усвідомлювали його правоту: тварина цуралася Семироля, і, щоб упокорити її, були потрібні певні зусилля...