— Дивіться, — сказав Рек, і голос його напружено здригнувся.
Дерева, що росли вдовж узбіччя, раптово розступились. Ірена вдивлялася в картину.
Вежа була висотою з п’ятиповерховий будинок. Незрозуміло, хто і навіщо звів серед лісу цю височезну за місцевими мірками споруду — чи то пожежну каланчу, чи то вартівню. Химерні, навіть вишукані пропорції, поросле мохом каміння... Двостулкові приземкуваті двері. Ґанку немає — двері вросли просто в траву...
Рек дивився допитливо. Останнім часом він дуже рідко дозволяв собі дивитись на Ірену — зате тепер не відводив погляду.
При самій вежі, біля порослої хмелем стіни розчепірив гілля величезний чорний корч. Висохле дерево з оголеним корінням (знахідка для натураліста-дизайнера, особливо якщо в нього під рукою виявиться будівельний кран).
Ірена примружилася. Корч скидався на людину; одну гілку-руку, щоправда, обламало бурею. І, здається, недавно — скол свіжий...
Погляд Река вона відчувала потилицею, він тиснув, як печать. Схоже, безкорисливий лицар чекав відповіді. Хоча запитання так і не пролунало...
Вона силувано посміхнулася.
Її стосунки з Реком-Шипшиною перетворилися на суцільну заборонену зону, неначе по тонкому льоду. Вона боялась образити його, але й обнадіяти, а ще був підсвідомий дитячий страх, що він здогадається: адже вона не читала власних оповідань...
Рек дивився, чекаючи, мабуть, реакції, а в такі хвилини Ірена одразу загальмовувалась.
— Гарно... — буркнув Семироль.
Рек нарешті торкнув повід, продовжуючи ходу.
— ...Пам’ятаєте, Яне, я казала якось, що ви всюди пристосуєтеся? Тоді я навіть не уявляла собі, наскільки була права...
Семироль мовчав; жорстке волосся блищало на сонці, очі сито мружилися, а гладенькій пружній шкірі позаздрила би навіть чепуруха.
Неприємний здогад — як поштовх. Мабуть, Іренине обличчя змінилось, бо Семироль знайшов за потрібне відповісти:
— Так.
— Що — «так»?
— Ви й зараз не уявляєте, наскільки мали рацію... так, я пристосувався. Здається.
На шиї у мула розмірено тенькав мідний дзвіночок. Рек поїхав далеко вперед — мовби підкреслюючи свою непричетність...
Утім, аби оце з’явилася на дорозі перешкода — безкорисливий лицар опиниться тут як тут.
— Дороги тут загалом спокійні, Ірено. І взагалі — відсоток усіляких злочинів супроти життя і власності — вкрай низький... Деяких результатів ваш колишній чоловік таки домігся...
Вона силувано посміхнулася:
— Було б прикро, якби ми з Реком шукали Темного Тлумача... а виявили... вас. Я одного разу вже сприйняла вас за Анджея...
— Не забуду цього до скону, — пробурмотів адвокат собі під ніс.
День стояв ясний і теплий — таке собі лагідне, приязне літо. І тягуче, як пісня в корчмі...
— Ірено, ви тільки подивіться, як гарно. Он той ліс... І гори на видноколі... Мальовнича моделька, правда ж?
Вона машинально кивнула.
— Якщо ви маєте рацію, Ірено, — голос Семироля трохи змінився, — якщо ви маєте рацію, і ми всього лише перейшли з однієї МОДЕЛІ в іншу... Зрештою, яка різниця? Навіть якщо ми не зможемо повернутися...
— Яне...
— Що?
— Я ж бо прийшла не з МОДЕЛІ... Я мушу повернутися додому.
Поскрипували колеса. Ворушив вухами бадьорий мул.
— Ти впевнена, Ірено? Що місце, звідки ти прийшла...
— Так! Я впевнена, і не треба цих натяків... Я знаю моделятора! Яне, я чудово його знаю, і той світ, де я народилася, створив не він!.. Не треба, Яне, я не бажаю цього слухати...
Тиша. Лише щебет птаства.
— Ірено... Там, у себе, ти всього лише початківець, скромний автор. А тут — вже майже володарка дум... Можна сказати, класик. Геніально. Я б не повірив, якби сам не чув, як вони шепочуться про «Розкаяного». Подумай.
...Їй стало страшно.
Усі ці дні, всі ці ночі вона жила лише вірою в швидке повернення. Ну, нехай не так швидко — але НЕОДМІННО. Мета була хоч і далекою, але абсолютно ясною — знайти Анджея, знайти вихід...
А тепер людина, яка чула правду про отой її світ, висмикує з-під її ніг опору! Якби він запитав: чи можливо повернутися? — вона не злякалася б так... але він запитує: ЧИ ВАРТО повертатися!..
— ...Про що мені подумати? — запитала вона так тихо, що не почула власних слів.
Семироль одначе почув.
— У тебе є до кого повертатися?
Вона заплющила очі.
Сенсей, черепаха... Смішно, черепаха навіть не зрозуміє, що її переселили під іншу лампу. У шкільний живий куточок, наприклад. А Сенсей... Так, Сенсея шкода, але ж Ірени немає давно, він устиг змиритися...