Зійшло сонце. М’яке, вкрите серпанком.
— І тут узагалі нічого немає, — сказала Ірена слабким голосом. — І нікого... Моделятор втомився.
— ...А ще у мене був собака, Сенсей... І черепаха. Від черепахи взагалі-то ніякого пуття — просто вона мордою схожа на лицаря в латах... не ображайся, Реку. Я не те хотіла сказати. На лицаря, як їх малюють у книжках... Відсторонена, абсолютно безпристрасна морда. Заспокоює... Черепаха навіть на ім’я не відгукується, тому у неї й немає імені...
— Ви жили... зовсім самотньо?
— Але ж ми на «ти», Реку... Я й кажу: зі мною жили пес і черепаха...
— Не розумію, — безпорадно сказав Рек. — А вампір?
— Вампір...
Ірена зітхнула.
Якщо ця МОДЕЛЬ існує в стандартному режимі десять до одного — там, де залишився Семироль, не минуло ще й доби.
Невже Ян усе ще конає від осикового кілка?..
А може, йому плювати на осику? І він давно вже перебив нападників і поповнив гемоглобін. І намагається тепер відкупитися від Провидіння...
Вона погладила живіт. В останні дні дитина поводилася дуже мирно — якщо і ворушилася, то тільки вечорами, перед сном...
— Я мушу знайти одну людину, Реку. Правда, я тільки те й роблю, що шукаю...
— Анджея Кромара?
— Так, Реку...
Вона відкинулася на спинку крісла.
...Увійти до власного будинку виявилося до нудоти страшно — але, переступивши поріг, Ірена вже не шкодувала. Нічого, що в сіни нанесло землі та піску через прочинені двері, і тут шаруділа під ногами все та ж висхла трава — зате далі, за коридором, по якому Ірена йшла зі здриганням, виявилося дивне, цілком пристойне житло, що видалося змученій Ірені просто найвищим комфортом.
Тут навіть знайшлася аптечка з запасом бинтів. Ліки теж були, але в ампулах без маркування, а значить, абсолютно непридатні. Втім, вийшовши з-під контролю Провидіння, Рек явно пішов на поправку, і стерильної перев’язки виявилося цілком достатньо...
На кухні був наполовину повний газовий балон. Сухарі в хлібниці, ледь відчутний запах тління, макаронний пил у скляній банці, ще якісь рештки харчів, які довелося негайно викинути...
І цілий ящик консервів. Неначе колишні мешканці (тут Ірена всміхнулася сама до себе, бо «колишнім мешканцем» була начебто вона сама — заздалегідь побоювалися перебоїв із постачанням...
Комп’ютер не працював. Теки для паперів були порожні — тільки в одній зберігся шмат аркуша із косими недбалими рядками: «У будинку нікого немає. Крісла не сині, а коричневі. Двері відчинила ломиком. Собака незлий... і недоглянутий. Черепахи немає. У будинку хтось жив...»
Авжеж, це так...
Вона влаштувала Река у власній спальні. Лицар майже самостійно дістався до ліжка, принаймні сам переставляв ноги... Ірена потім півгодини вгамовувала серцебиття.
Вона хиталася від утоми — але на душі в неї було майже легко. Можливо, тому, що нарешті щез кудись кулак Провидіння, занесений над головою? Чи тому, що вона вперше за багато днів опинилася в будинку, який із повним правом могла вважати своїм?..
«Збережи», — сказав Ян.
— Так... — бурмотіла Ірена, тиняючись по невпізнанному покинутому будинку.
Вхідні двері так і не вдалося зачинити. Заклинило.
— ...Мені говорили, Реку, що знайти Анджея — простіше простого... Я дорого розплатилася за цю помилку. Триместр почався, а я все ще не на роботі... Карателька буде невдоволена. Студенти... їх, звичайно, хлібом не годуй — дай прогуляти лекцію... Але всьому ж є межа... — Вона затнулася. — Реку, ти одужаєш, і ми спробуємо... Ні. Це безглуздо.
Вона погладила м’який підлокітник.
— Що безглуздо? — обережно запитав безкорисливий лицар.
— Все’дно мені треба йти у відпустку, — сказала вона, дивлячись на високу вигнуту стелю. — По догляду за дитиною... і Карательці доведеться змиритися... Реку, тепер уже я починаю марити. І це мені навіть подобається... Ні, не вставай!..
Він не послухався. Насилу підвівся, підійшов, присів на підлокітник, ніжно узяв її за руку:
— Ірено... А ми взагалі-то живі?..
День їхнього розлучення був обурливо сонячним. Ірена вбралася в елегантний костюм, усім своїм виглядом прагнучи показати, що йде як на свято.
Анджей запізнився. З’явився в Будинок реєстрації на півгодини пізніше, занурений в якісь свої думи. Він нічого нікому не хотів демонструвати — всі й так бачили, що майбутнє розлучення для нього не більш важливе, ніж покупка нової парасольки.
Уся процедура виявилася простою і напродив легкою. І швидкою — майже такою ж швидкою, як і їхня весільна...