А значить, нічого собі забивати мізки. Привиділося, галюцинація...
Надвечір різко похолодало. Вітер наніс цілий замет перед дверима, й ніякі запони та ковдри не допомагали.
Рек витрусив у передпокої торбу з дорогоцінними шишками (до речі, ними можна й топити, бо запас дров на ніч виявився не такий уже й великий). Натягнувши зшиті з пледів комбінезони, загорнувшись у кілька ковдр, Ірена й лицар лягли спати на дивані у вітальні — в обнімку. З метою економії тепла.
...Карусель серед двору. Скриплива карусель, а ще гойдалка, та ще пісочниця...
Ірена сіпнулася.
Рек не спав. Дивився на неї.
— Тобі не холодно? — запитала вона пошепки.
— Ні.
— Рука затерпла?
— Ні...
За стіною шаленів вітер.
Схоже, Рек-Шипшина почувався щасливим.
Імовірно, в дитинстві він мріяв про свободу та подвиги. А ще про славу. Утім, життя мандрівного лицаря споконвічно передбачає й зневагу багатьох. Можливо, юний Рек мріяв і про кохану — єдину, недосяжну, таку несхожу на поступливих навколишніх дівчат, як сонце відрізняється від лойової свічки...
Романтичний Рек...
Тільки про одне він не мріяв ніколи — що буде вільним від Провидіння, прокинеться серед відокремленого світу, і всі його щоденні подвиги будуть присвячені легендарній пані Хміль...
— Спи.
— Я сплю... — він заплющив очі.
...Як довго він не може відвикнути від оглядки на Провидіння! Досі не відвик... Це він, хто змалку звик жити ВСУПЕРЕЧ. Як дивувався він і навіть лякався, коли виявлялося, що й удачі та травми приходять самі по собі, без оглядки на вчинки, які можна було б вважати хорошими — чи негідними...
Утім, об’єкт для шляхетних вчинків тепер був тільки один — Ірена. І їй не раз і не двічі доводилося замислюватись, що було б (мороз по шкірі!), якби їхні із Реком стосунки взялося регулювати Провидіння...
А що було б, якби у світі Тлумачів, у МОДЕЛІ, де залишився Ян, Провидіння відразу щезло?!
Дуже часто такі роздуми закінчувалися нудотними позивами. В її становищі — нічого дивного...
Штовхнулася у животі дитина — і одразу напружився Рек.
Він відчув. Крізь ковдри та комбінезони, крізь купу ганчір’я він вловив порух усередині Ірени. Там, де нетерпляче вовтузилася нова істота, очікуючи своєї черги подивитися на сонце...
— Ти не спиш?
Рек розплющив очі.
Його запечені губи торкнулися її шкіри на вилиці. Він тут же відсунувся, як опечений. Боявся — чого? Негайної розправи Провидіння? Обуреного ляпасу?..
— Усе буде добре, Реку...
Зручна обтічна фраза, як заклинання...
Він повернувся пізніше, ніж зазвичай. Кілька разів вона виходила на дорогу виглядати (хоч картину пиши: самотня жінка чекає чоловіка додому, а довкола — тільки снігова рівнина...)
Вона побачила його здалеку. Лицар ішов на саморобних лижах — то прогулянковим кроком, а то майже бігом...
Він дуже захекався. Обличчя було мокре від поту.
— Що?
— Сніг... липне. Важко йти...
Уперше за багато днів у нього, здається, є що приховувати. Більше того — він вважає, що промовчати краще для них обох...
— Що там таке, Реку?!
Він перевів подих. Витер лоба рукавом. Усе ще мовчки.
Вона стрималася. Чекала, поки зніме лижі, увійде в будинок, перевдягнеться, простягне руки до вогню...
Її самовладання дорого їй коштувало.
— Ірено...
— Ну?!
— Там... міст. Через провалля. Ніби як... перемичка зі снігу, а потім сніг підтанув, і... Я НЕ ЗНАЮ, звідки воно взялось, але там МІСТ НА ТОЙ БІК. От...
У нього підкосилися ноги. Він опустився в крісло, поклав руки на коліна, намагаючись угамувати тремтіння.
Ірена мовчала.
Світ на двох. Світ-крапля...
Хто сказав, що МОДЕЛІ не розвиваються? Чи не змінюються, не ростуть?!
Відкриття нових материків... польоти в космос... Господи, які польоти, що може зрівнятися з такою дрібницею, як прочинені двері броньованої камери, вузенька щілина, крізь яку...
— Не повірю, що ти не пробував перейти, — сказала вона пошепки.
Рек опустив очі.
— ...Міг зірватись... і я залишилася б сама...
Вона тут же пошкодувала про ці слова. Надто жалюгідно вони прозвучали.
Білясті брови Река зійшлися на переніссі двома лініями:
— Я... майже перейшов... на той бік. А потім...
Він замовк.
Власне, і так ясно, що було потім. Докір, що зірвався з Ірениного язика, міг стосуватися кого завгодно, тільки не Река. Вже чим-чим, а безвідповідальністю йому не дорікнеш, він скоріше помре, ніж кине Ірену напризволяще...