— Ірено... Це неправда, що ти не потрібна мені...
Новий спазм. Біль, досягнувши піку, плавно пішов на спад.
— ...У кожній із моделей... я залишав місце для тебе. Щоб ти могла потрапити туди... як деталь мозаїки. Але єдино необхідна деталь...
Налетів вітер. Ірена майже не відчула його — сухе дерево з тріском скинуло гілку.
— ...Але я нічого не можу з тобою вдіяти, Ірено. Пробач мені...
...Зелена трава, коні з плюмажами, дами, що плещуть у долоні, сурми, намети, прапорці, зброєносці, лицарі, турнір... Довгий спис, який влітає в яскраве поле щита, картате небо, цівка густої крові з-під заборола...
Королева на башті, прозоре покривало, сонце, шуліки, золотий вінець, шовк прапорів майорить, жінка стрімко летить зі стіни — у рів...
Як боляче... І як шкода Яна, як жаль доктора Ніка, чиї сини повірили у батьківську смерть...
Можливо, так і треба? Що втратить Нік, якщо всесвіт припинить своє існування?
Бідолашний Рек. Він не заслужив безславної смерті...
Не смерті навіть. Зникнення.
Яне... Яне, що ж робить зі мною твоя дитина, вона розриває мене зсередини... Яне!!
— Анджею... не треба. Нехай буде. Усе, що вже створено... має право на життя. Нехай будуть МОДЕЛІ... Дідько з ними. Нічого не треба згортати, будь ласка, залишимо все, як є...
Біль оперезав її, як залізний пояс вірності.
Семироль... Нік, Трош, Ельза. Громило Сіт... І, до речі, ті троє хлопчиків, яких змодельовано, аби вони послужили жертвами. Ті троє, за вбивство яких Ірену засудили...
Біловолоса дівчинка з притулку для убогих, яку ніхто ніколи не погладить по голівці просто так...
Страта. Все загальна, ступінчаста, невідворотна кара...
Залізний пояс затягнувся тугіше.
— Що з тобою? — її співрозмовник тільки тепер помітив — щось негаразд...
Ірена зціпила зуби. Бляха-муха, моделятор, творець, сліпий, як кріт...
А що коли дитина в її утробі згорнеться разом із МОДЕЛЯМИ?!
Темне беззоряне небо.
«...Тільки б добутися до паперу! Я придумаю для цієї історії щасливий фінал...»
— Ірено?!
Вона відчула його руки на своїх плечах. Уперше за стільки часу — його руки...
...І стукіт його серця — зазвичай повільного, а тепер воно явно збилося з ритму. Невже він упаде на коліна, ткнеться обличчям у її величезний живіт, і їй залишиться тільки материнським жестом поплескати його по сивіючій маківці?..
Вона посміхнулася:
— «Ти не вмієш каятися, — сказала ящірка».
— Що?
— Нічого, — вона знову посміхнулася крізь сумоту. — Просто так. Цитата.
Багаття все ширилося — але не палило. Легенько поколювало. Як запізнене сумління.
Епілог
а повороті, де дорога виписувала петлю над самим урвищем, Ірена зупинила машину.
— Стривай, Андрусю. Зачекай хвилинку...
Провалля починалося відразу ж за смугастими стовпчиками дорожньої розмітки. На дні провалля залягла густа хмара — щільна, струмениста, що повільно перетікала сама в себе. Сірі пасмуги, піднімаючись над краєм, танули в променях вранішнього сонця — крізь розпливчасті клапті проступали гори, далекий ліс, череп’яний дах маленької кав’ярні, до якої ще десять хвилин їзди...
Ірена дивилася.
Із-за повороту обережно — а в цих горах усі їздять обережно — виткнулась довга біла машина. Побачивши на узбіччі Ірену, пригальмувала, зупинилася. З-за керма виліз високий чорнявий чоловік — Ірені він видався начебто знайомим (утім, у цих місцях усі десь колись зустрічалися, людей не так-то уже й густо).
— Вам допомогти? Щось із машиною?
Над осілими клаптями туману летів, розмірено змахуючи крилами, білий птах. Ліс проступав ясніше — виднілися пагорби, ніби недбало накинута розмаїта шаль.
— Вибачте, якщо завадив...
Вона опам’яталася:
— Ні-ні... дякую. Все гаразд.
У машині вимогливо запхикала дитина.
— Тихо, Андрусю, зараз поїдемо...
Малюк вовтузився у своєму кріслі, укріпленому на задньому сидінні машини. Скручував вухо гумовому кролику, невдоволено надував губки.
...Туман танув. Вже проступали валуни на дні провалля і струмок між ними...
— А знаєте... — несподівано мовив чоловік, простеживши за її поглядом.— Кажуть... є така прикмета...
На червоний дах кав’ярні лягло сонце, і черепиця заяскріла, ніби мак.
— Так от, кажуть, — чоловік кашлянув, — що коли отак на безлюдді довго вдивлятися в густий туман, можна побачити контур Творця. Він просувається в тумані, як у хмарі... Ви часом не його хочете уздріти?