Лягла на полірований край біла рука з довгими пещеними пальцями.
Віко відкинулося повністю, перетворивши труну на подобу розкритого контрабасового футляра.
Постать, що перебувала в його оксамитових надрах, неспішно підвелася.
— Перше, про що я фас попрошу — мужніфть і фпокій, — стишено проказав пан Семироль. (Йому важко було говорити — гострі ікла впирались у нижню губу, дістаючи до підборіддя.)
— Розслафтефь і жифіть фьогодніфнім днем...
Через край труни перекинулася нога в блискучому штиблеті.
— А-а-а!!!
Ірена кричала, збиваючи клубком простирадло.
За вікном проступали, ледь позначені світанням, силуети гір.
Ковдра в чистому підодіяльнику валялася на підлозі. На Ірені була нічна довга сорочка, насилу оговтавшись, вона сіла на ліжку, підібгала коліна до підборіддя.
Маленька чиста кімната. Відчинені віконниці. Теплий радіатор із червоним оком. Прозора карафа на нічному столику. Вода...
Ірена спрагло провела язиком по сухих губах.
— Ой...
Вода струмочком сочилась їй на груди і губилась у складках нічної сорочки.
Силуети гір проступали все виразніше, набували барв.
Зовсім як на тій турбазі, де вони з Анджеєм...
— О-ой...
Вона підібрала ковдру і накрилася з головою. Геть відгородитись — від кошмарів, від настирливих спогадів, від отих гір...
— Учора ви трохи перебрали, Ірено...
Вона важко зітхнула.
— ...Але вам необхідно було розслабитися. Хіба ні?
Вона скривилася. Ранок обтяжився нудотним відразливим присмаком.
— ...Дивлячись на вас, важко припустити, що ви відзначаєтеся тягою до алкоголю... Раніше, гадаю, з вами такого не траплялось. Я вгадав?
— Яка різниця! — сказала вона роздратовано. — Та нехай би я була хоч і затята алкоголічка... Ви ж розписалися на папері, що прикінчите мене протягом трьох місяців. Ну так не тягніть зрештою! Чи це така розвага — доводити до сказу безневинну людину очікуванням смерті?!
Семироль знизав плечима:
— Якщо так міркувати, Ірено... Власне, все наше життя — очікування смерті. То що ж — душити немовлят, перш ніж вони це усвідомлять?
Вона промовчала. Обережно прилаштувала на спинці крісла зморену важку голову.
...Вона вже не спала зрання. З її вікна відкривався непоганий краєвид на дорогу за ворітьми — якісь будівлі здалися їй гаражами. У кімнаті знайшлись, як мінімум, два важких предмети, що годились для вибивання шибок. А щоб уникнути шуму — можна було б приклеїти до скла пасмуги з розірваної наволочки... Ірена уривчасто дихала, борючись із запамороченням, а в мозку тим часом крутилася фраза з уявної повісті: «...Холодне повітря обпікало. По мотузці з розірваного простирадла вона спустилася в сніговий замет, пригинаючись, ховаючись під вікнами... дісталася гаража, туди, де висів на петлі масивний незамкнутий замок. Дорога була вільна...»
Вона похмуро скривилась; подоба її посмішки не сховалася від очей Семироля.
— Ірено, я ще вчора хотів сказати... Втекти звідси зовсім неможливо, ще нікому це не вдалось. Знаю, ви не повірите мені на слово... І кожна така спроба принесе вам нове розчарування і, можливо, травми, каліцтва. Давайте домовимося: ви не будете піддавати своє здоров’я таким випробуванням. Згода?
«Дорога була вільна...»
Ірена тупо дивилася в стіну просто перед собою. На стильній модерністській картині зображено було жінку з синяво-блідим, стражденним обличчям. У темному квадраті вікна за її спиною висів жовтий бляклий місяць.
Цікаво, які емоції має викликати ЦЕ? Особливо у вампіра?..
— У мене до вас іще одне важливе питання, Ірено... — Семироль зітхнув. Зараз він здавався не таким уже пещеним: навколо очей залягли помітні темні тіні. — Коли я читав у матеріалах вашої справи про спробу симуляції психічного розладу... це не дуже мене злякало. Зрештою, у вашому становищі не симулює тільки ледачий... або людина без фантазії...
Він вичікувально замовк. Ірена мовчала теж — удруге за ці кілька хвилин пан Семироль торкнувся болісного для неї: викликало істерику часто чуте там, у тюрмі, слово «симуляція».
— Ірено, скажіть мені ще раз. Хто такий Анджей?
— Мій колишній чоловік, — промовила вона з огидою.
— Де він зараз?
— Мені сказали, що він загинув, але я не вірю.
— У вас є підстави не вірити?
Ірена дивилася в його насторожені очі. Незворушний пан адвокат чомусь непокоївся; Ірена інтуїтивно відчула, що може це занепокоєння посилити.