Діткливе запитання не зникло. Але стало дрібнішим і блідішим. Ірена знала, що, можливо, скоро позбудеться його зовсім...
Вона облизала з губ крупинки кавової гущі:
— Спасибі... За каву, я маю на увазі. Ну і... взагалі.
— На здоров’я, — Нік діловито витер руки серветкою. — Значить, так: теоретичні питання ми в основному з’ясували. Тепер переходимо до практичних... Сьогодні я заступаю на пост як ваш спостережний лікар. Ходімо...
До бібліотеки примикав маленький коридор із рядом м’яких стільців біля стіни. Нік знову забряжчав своїми ключами; Ірена принюхалася. Запах лікарні не став сильнішим, але й не зник.
— ...А ось і моє царство — кошмар дітлахів і цнотливих!
Ірена зупинилася на порозі. «Царство» було велике, стерильно-чисте і укомплектоване всім необхідним.
На будь-які випадки життя.
— Це опік?
— Ні, це родима пляма...
Вона не могла стримати нервового дрожу — як завжди, коли доводилося впускати в своє тіло безсторонні докторські інструменти.
— Не напружуйтесь. Адже вам не боляче?
— Боляче...
— Розслабтесь, Ірено.
Вона дивилась у стелю. У білу круглу лампу. Одну з багатьох.
— Хто це вас так налякав?
Вона подумала: говорити чи ні?
— Послати на страту... здорову людину? А експертиза з приводу мого здоров’я?..
— Чорт... Чого ще чекати від цих коновалів?! Плюньте і назавжди забудьте.
Знову дзвякнув інструмент.
— Коли у мене була своя клініка, я вигнав одного дурня за повну профнепридатність... Ви знаєте, куди він влаштувався на роботу? У цю ж таки експертизу!
— У вас була своя клініка? — запитала вона машинально.
— А хіба в це важко повірити? Я маю такий несолідний вигляд?
Вона промовчала.
— Вам не холодно, Ірено?
— Ні...
— Ще трохи... Так. От і все. Злазьте.
Стало чутно, як за перегородкою ллється вода. Ірена перевела подих. Насилу злізла, пошкандибала до свого одягу.
— Ви ось лаєте коновалів, — вона ступила босоніж за край килимка і здригнулася, відчувши холод бетонної підлоги. — А між іншим, це вони добували для вас перші докази моєї придатності...
Нік не відповів. Лив воду, брязкотів інструментом.
— А тепер ви гордо відзвітували перед Семиролем, — пробурмотіла вона, нервово вдягаючись. — Усе гаразд, самка справна і готова до розмноження...
— Ви одяглися? — глухо запитав Нік.
Вона взула черевики й вибралася з-за ширми.
Нік уже зняв свій стерильний халат. У цинковій раковині купою лежали інструменти та рукавички, поряд тихенько поблимував лампочками автоклав.
— Що ви про мене думаєте, Ірено?
Вона звично промовчала.
— Здогадуюсь... Я цинік. Лікар-кат на службі вампіра. Так?
Він раптом усміхнувся. Ірена здивувалася — секунду тому їй здалося, що Нік напружений і злий.
— Ірено... Хочете ще кави?
— Ви запитуєте себе: невже це опудало, яке хвалиться своєю най-ви-що-ю кваліфікацією, не змогло знайти достойнішої роботи, окрім як на цій комфортабельній фабриці-бойні?
Нік не жартував. Хоча й усміхався.
Магнітні рибки рядочком лежали на столі. Поза своїм акваріумом вони здавалися просто незграбними іграшками.
— Ви будете живі та вільні... Живі та вільні, — повторив Нік, і в його словах їй вчулася раптом дивна безнадійність.
Вона нервово цокнула зубами об край порцелянової чашечки.
— І ви, з вашою най-ви-що-ю кваліфікацією, не змогли знайти іншої роботи, крім як на цій комфортабельній фабриці-бойні? — повторила вона іронічно слово в слово.
Він здригнувся — можливо, од відрази, що чулася в її словах.
— Ірено... Бачите... Запитайте себе, як я тут опинився?
Сонно примружившись, Ірена допивала другу чашку кави. На неї зійшов уже спокій. Вона житиме — і по тому...
— А чому я маю питати себе? Спершу краще вас...
Нік сумно всміхнувся.
— Бо я вам не відповім...
Він витягнув із кишені низку ключів. Поводив над магнітними рибками, котрі обсихали; пластмасові тільця засмикалися.
— Гальваніка, — констатував Нік похмуро. — Оживлення трупа... Ірено. Я б мовчав... Але рано чи пізно ви все’дно дізнаєтесь. А для мене краще — раніше, адже пацієнт має довіряти лікарю... Принаймні не відчувати до нього відрази... Запитуйте.
— Про що?
— Як я сюди потрапив.
«І цей теж схожий на Анджея, — подумала Ірена сонно. — Вічний театр, програвання ситуацій...»
— Шановний Ніку, скажіть, будь ласка, як ви сюди потрапили?