Вона згадала свій власний тихий двір. Свій СПРАВЖНІЙ будинок, а не той, спаплюжений невідомим зайдою... Без горілого ганчір’я в каміні. З відданим Сенсеєм, який щогодини оббігав подвір’я по периметру...
«А Сенсей же нікого до себе не підпустить, — подумала вона холонучи. — Так і помре з голоду на порозі довіреного йому будинку... Там, у реальності...»
Минуло більше місяця. Майже п’ятдесят днів...
А там, у великому світі, всього п’ять. І Сенсей усе ще чекає її. І пан Петер... невже у нього не передбачено ніяких аварійних варіантів?!
Впірнути в реальність. Іще десять днів триватимуть канікули... А тоді — з’явитися на засідання кафедри, обійняти Карательку, поцілувати її в напудрений ніс, заридати на грудях, які пахнуть парфумами...
Рвонув вітер, змусивши її щільніше запнути занадто велику для неї чоловічу куртку. На очі навернулися сльози — напевно, від вітру...
Нік теж зіщулився — він вийшов без шапки, а тонкий чепурний шарфик навряд чи міг захистити від холоду.
— Я знаю, про що ви думаєте, Ірено. Ви думаєте дременути звідси. Повірте старожилу... Не слід і пробувати.
— Он як?
У цих її словах почулося неприховане презирство.
— Так... Ви гадаєте — здоровий мужик, а так легко примирився з довічним ув’язненням... як і інші? Як Сіт, який — теоретично — може задушити Яна однією рукою. Як Трош, який... Гм. Трош з-поміж нас найбільш нервовий. Отож я поки що не знайомитиму вас.
— Не дуже-то і рвуся...
— Вам по зав’язку вистачає, мабуть, і одного базіки? Так?
Ірена глянула на співрозмовника. Нік усміхався.
Із-за далекого повороту випірнула машина. Ірена здригнулася; машина-всюдихід зникла з очей і з’явилася знову. Здалеку дорога в’юнилася так, що неясно було, чому комашка на колесах досі не зірвалася з серпантину і не полетіла в прірву...
— А ось і Ян, — сказав Нік, й Ірена не змогла визначити, з яким почуттям ці слова було сказано.
Семироль виліз із машини — Ірена відразу побачила, що він веселий, незважаючи на змарніле, сіре обличчя з темними колами під очима.
— Ви гуляєте? Чудово. Я радий, що ви знайшли спільну мову...
— Ну як? — поцікавився Нік замість вітання.
Семироль знизав плечима:
— Відклали слухання... Але все марно. Справу практично зроблено, процес, вважай, виграно, хоча з самого початку у мене були сумніви... Ірено, ви маєте втомлений вигляд.
— Ви теж, — відповіла вона після паузи.
— Я ж бо працював зранку до світання і зробив, можна сказати, неможливе... І взявся ще за дві справи. І притягнув за наклеп одного зухвалого газетяра... А ви? Кепсько спите?
— Ірена теж завантажена, — неголосно сказав Нік за її спиною. — Внутрішня робота... Я роз’ясняю їй гуманність її місії... сподіваюся, що мої слова матимуть на неї... відповідну дію.
Семироль чіпко глянув Ірені у вічі, і їй стало не по собі від цього погляду. Вона опустила очі.
— Ірена цікавилася, — все так само стиха продовжував Нік, — чи не вб’єш ти її ОПІСЛЯ.
Ірена різко обернулася. Нік щиро всміхнувся:
— Авжеж, у нас із Яном такі відносини... довірчі. Я хотів іще раз розвіяти ваші сумніви... що ж у цьому нетактовного?
— Я дотримаю слова, — спокійно підтвердив Семироль. — Слова, даного Ірені... а вона дотримає свого. Згода?
Ірена спробувала згадати, чи обіцяла вона щось цьому самозванцю — і не змогла.
— ...Енергійна вдова задумала відсудити великий шматок у фірми, в якій служив її загиблий чоловік... Я дуже рідко працюю без авансу, але, по-перше, справа дуже перспективна... А по-друге, шкода жінку. Діти, борги, і все таке... Ірено, що ж ви нічого не їсте?
Ірена машинально поклала до рота шматок шинки.
— Із таким виразом обличчя, мабуть, жують картон, — повідомив Нік. — Із жахом припускаю, що у нашої Ірени атрофувалися смакові рецептори... Ану покажіть лікарю язика!
— Я не ваша Ірена, — сказала вона, ледве не давлячись напівпережованим м’ясом. — Облиште мене в спокої.
— Хтось би образився, — з пісним обличчям пробурмотів Нік. — А я навіть попрошу вибачення... Вибачте, що був запанібрата.
Ірена дивилася в тарілку.
Вона напружено чекала, що Семироль, наситившись, зиркне на неї оцінююче і скаже, витираючи губи серветкою: «Ну то що?.. Вставайте, Ірено. Ходімо».
Анджей... Він пережив би Іренину кару. Але зраду? Перелюб? Вірніше, зґвалтування? Адже інакше як зґвалтуванням це не назвеш... Якщо Анджей існує всередині МОДЕЛІ — хоча б у вигляді безтілесної тіні... Чи може він таке припустити?!