— Ірено, нічого страшного... — Ян важко дихав.
— Вибачте...
— Нема за що... Дати води?
— Але я...
— Я сам винен. Можливо, захотів занадто багато одразу...
У голосі його не було ні роздратування, ні докору. Просто втомлений жаль.
Одного разу влітку — Ірена вже не пам’ятала до пуття, якого року — вони опинилися на дорогому і модному курорті, з тих, яких Анджей зазвичай терпіти не міг, а вона потай обожнювала. Втім, саме того літа її любов до «рів’єри» ніби ножем відтяло. Назавжди.
У сусідньому котеджі перебував відомий кінорежисер — немолодий, але ще привабливий, спортсмен і ерудит. Вони з Іреною із задоволенням базікали про все на світі — в основному, про те, що якось торкалося мистецтва. Режисер був оригінальний у судженнях, розумний, талановитий. Окрім того, він чудово плавав, пірнав, ловив крабів і з задоволенням лякав відпочивальників, час від часу підринаючи під човни та понтони...
Ірена любила запливати далеко за буйки. Звідти відкривався чудовий краєвид на бухту, а крім того, саме за буйками починалося справжнє море — безлюдне і вільне. Сама запливати вона побоювалась, а чоловік далеко не завжди погоджувався скласти їй компанію. Того прикметного дня Анджей теж відмовився. Він був по вуха зайнятий: сидів на піску, накинувши на плечі картату сорочку, і зводив будиночки з черепашок. Малеча з усього пляжу крутилася поруч, заворожена будівницьким хистом дорослого дядька; а той не бачив ні цікавих діточок, ні їхніх заінтригованих матусь, ні, між іншим, і власної дружини...
Отож Ірена зраділа, коли режисер запропонував їй разом поплавати далеко в морі.
Слідом за ними учепилася ціла компанія: дві жіночки з почту режисера, інтелігентна сімейна пара та ще юна шанувальниця. Усіх їх, зрозуміло, цікавило не море і не Ірена, а виключно товариство знаменитості. На жаль, шанувальникам заплив виявився не до снаги: попутники відставали одне за одним, злякано завертали до берега. Незабаром Ірена з режисером залишились удвох.
Вони пливли і розмовляли. Зрозуміло, про мистецтво. Перетирали богемні плітки, базікали про новини кіно і театру, про красу бухти і моря. Режисер захоплювався Ірениним стилем життя, стилем плавання і взагалі...
А потім, розмірковуючи про абсолютно відсторонені матерії, раптом підплив до неї впритул. І жилавими засмаглими ногами обхопив її стегна (і вона усвідомила з острахом, що з одягу на ній — усього дві смужки мокрого еластику).
Їй дуже не хотілось ображати відомого режисера. Ставити його в незручне становище. Але він плавав майстерніше, ніж вона, а спроби вивільнитися вважав... за кокетство. Незрозуміло, що сталося з розумним, загалом, чоловіком — можливо, запаморочливо подіяло море чи сонце, або присутність молодої жінки на той час зовсім розм’якшила йому мізки...
Ірена почала натужно вириватися. До берега — кілометрів зо два, і вітер, що знявся зранку, все посилювався. Режисера зачепило за живе — він ліз тепер уже напролом...
— Та припиніть же!..
Хвиля, яка вдарила їй в обличчя, загнала слова в горлянку — разом із добрячим ковтком солоної води. Вона захлинулася; режисер уже тепер кинувся їй на допомогу — але вона з огидою відштовхнула його, закашлялася знову...
Невідомо, чим би скінчилася пікантна сцена, але в цю саме мить вона побачила, що від берега мчить, розрізаючи хвилю, глісер на підводних крилах. Видовище було феєричне. Через півхвилини з’ясувалося, що це всього лише... Анджей Кромар, що пливе аматорським кролем.
Анджей кинувся на режисера і взявся топити його — зосереджено, методично, зі знанням справи. Режисер булькотів, шарпав кінцівками, виринав і знову пірнав, не в змозі скинути з горла чіпкі пальці Анджея. Свідками присуду були жовтолапі чайки, та ще Ірена, що з останніх сил боролася з хвилею.
Потім вона захлинулася востаннє і відчула високо над головою водну поверхню, що віддалялася...
Вона прийшла до тями на березі. Під животом у неї було тверде коліно Анджея — він витрушував із неї воду, ніби з пляшки. Навколо юрмилися збуджені курортники, і на багатьох обличчях був написаний осуд: от що значить запливати за буйки!..
Котедж по сусідству спорожнів. Упродовж двох днів Ірена перелякано чекала, в цілковитій упевненості, що хвиля от-от викине на берег блідий режисерський труп.
А потім якось мигцем побачила... «потопельника» в якомусь кафе. Той поспішно відступив, удавши, що не знає її. І незабаром після цього покинув курорт...
Вони з Анджеєм не обговорювали той випадок. Ні відразу, ні потім (згідно з мовчазною домовленістю, поклали собі, що того випадку не було зовсім).