Але модні курорти Ірена відтоді розлюбила назавжди.
Вранці їй не хотілося підводитися з ліжка. Їй ввижалися співчутливі погляди управителя Сіта типу: «Нічого не вийшло? Ай-яй-яй». І несміливий, вічно пригнічений Трош: «І це теж спокута». А Нік... «Сучасна медицина легко долає такі проблеми... Наступну спробу проведемо під наглядом лікаря...»
У двері постукали. Ірена судомно натягнула ковдру — свій єдиний захист.
«Сучасна медицина» з’явилась у супроводі столика на колесах. У кімнаті запахло сніданком. Ні слова не кажучи, Нік підкотив свій візок до Ірениного ліжка і сів поруч.
— Це відвідини команди співчутливих у госпіталі? — запитала вона глузливо. — Чи лікарський обхід?
— І те й інше, — Нік наповнив її чашку. — Хочете молока? А сметани? Вже не знаю, як Ельза домагається такої чудової, гм, продукції. По-моєму, корови просто роблять їй приємність...
— Ніку, — сказала Ірена, з відразою дивлячись у тарілку. — Ви не могли б... щось придумати? Пробірку... Зручно, надійно, цілком сучасно... Чи таке практикують тільки ветеринари?
Воістину, сьогоднішня ніч відбила у неї всякі ознаки делікатності.
— Мабуть, ви будете сміятися, — Нік і бровою не повів, хоча вона сподівалася, що він принаймні зніяковіє. — Я міг би придумати щось, але не брехатиму, і смійтеся на здоров’я... Ян категорично проти. Він вважає, що такий метод... цинічний, а його дитина має бути зачата в обстановці, максимально наближеній... до сімейної... Уявляєте? І як вам така маячня в устах нашого кровопивця?
Ірена мимоволі зиркнула на двері.
— Не бійтеся! — Нік розсміявся. — Я можу собі дозволити деякі вольності щодо Яна. Хоча це, звичайно, не означає, що хтось іще може чинити так само... Навіть ви. Це я про всяк випадок кажу, щоб уникнути можливих незручностей... Та ви їжте. Не думайте про погане. Все тече, все міняється, менше, ніж через рік, ви забудете про все — про мене і про Яна...
«І про дитину», — подумала Ірена. Але вголос не сказала.
Семироль поїхав у місто (на кілька днів, як запевняв Нік). Ірена одразу відчула себе вільніше. Ельза торохтіла із Сітом на задвірку. Трош витягнув звідкись стару мисливську рушницю, перебрав її, почистив і пристріляв, зрешетивши кулями товстий лист фанери і розбивши на друзки штук двадцять пляшок.
Ірена здалеку спостерігала за вправами Троша. День стояв сонячний, але дуже холодний. Думки Ірени текли паралельно трьома стежками: вона думала про свою долю, про втечу і про мисливську рушницю.
Може, саме доля обірвала їхню з Яном «шлюбну» ніч? Хто сказав, що Творець неодмінно має бути з блискавками (куди скромніший і ефективніший миттєвий, болісний спазм певних м’язів). Цікаво, що підготує доля на випадок другої Семиролевої спроби (а в тому, що така спроба буде, Ірена не сумнівалась анітрохи).
«Анджею, — запитувала вона, дивлячись у небо, — мені довго ще чекати?» Співробітники Петера, мабуть, уже зарплату не отримують...
Небо мовчало. Трош холоднокровно трощив пляшки.
Напередодні Ірена, провівши годину в бібліотеці з магнітними рибками, ознайомилася з докладною мапою місцевості. Плани Семироля, який колись викупив неродючу ділянку серед гір, тепер були їй набагато зрозуміліші: тікати з ферми через хребти було можливо тільки в разі підтримки з повітря. (Простіше кажучи, якщо на втікача чекає вертоліт із досвідченим пілотом, та ще для надійності польова кухня і рота автоматників...)
Можливо, який-небудь аскет, що все життя ходив босоніж і харчувався кониками, зміг би пробитися через ці гори. Туристський досвід Ірени для цього не годився.
«Погнався за красою... — з гіркотою бурмотіла Ірена, спостерігаючи, як вилискували під сонцем мальовничі верхів’я. — Хороша моделька, хай тобі біс...»
Мапи міста й околиць були ретельно опрацьовані — Ірена відшукала навіть власний будинок при дорозі. І тим більше її насторожило, що територія по той бік гір виявилася при цьому позначена лише кількома штрихами, двома-трьома назвами. Кінець МОДЕЛІ? Але ж мусить десь бути край, рубіж? Анджей же не Бог, аби ліпити весь світ цілком...
Вона розглядала антену-тарілку на даху. Супутникова антена передбачає наявність супутника. Невже Анджей і шматок всесвіту встиг сюди причепити?!
В’юнилася по горах дорога. Ірена непогано водила машину — але щоб сісти за кермо тут — треба бути схибнутим... як-от — вампір...
Вона ядуче посміхнулася власним думкам. Заглянула в прочинені двері гаража — всюдихід Семироля був відсутній разом із господарем, зате білий легковик із напівстертим червоним хрестом нудьгував на самоті.