— Ірено... Вам доведеться сказати.
— Ви не повірите, — вичавила вона, дивлячись у його нещодавно випещене, а тепер хиже і обвітрене обличчя. — Яне... Я... письменниця... але якщо я розповім вам правду... ви ж не повірите. Ви скажете, що я кепська... вигадниця...
Потрібно подумати. Ковдра до підборіддя... Ні. Він не дасть їй такої можливості. Вона занадто розслабилася, забула, як борються за життя. Сама того не підозрюючи, вилетіла на край крижаного обриву і тепер ковзає, намагаючись утриматися...
— Ви не повірите... — повторила вона з жалібною усмішкою.
— І все ж таки? Десять місяців — не день, не два...
— Яне, ви мене не вб’єте? Це було б прикро... зараз... дуже прикро...
— Де ви були увесь цей час, Ірено?
— Це... ганебно. Це... історія кохання.
Вона сказала — і розгубилася. В голові не було більше жодного слова. Жодного.
— Ну і?.. Кажіть, Ірено. Не соромтесь. Сказане вами помре в цих стінах... Ну?
Божевільня...
— Йому було шістнадцять років! Ми...
Вона затнулася. Цілком природно; щоки її сором’язливо почервоніли, в основному, через те, що вона не знала, яку історію придумати для такого юного персонажа.
— Мені дуже важко про це говорити...
Чистісінька правда. Повільні коліщатка Ірениної уяви крутилися втричі швидше звичайного, перегрівалися, погрожували злетіти з осі...
— Ця історія...
Так, історія виявилась і справді пікантною.
— Йому — шістнадцять років. Це було... ми поїхали на якусь турбазу в горах... навіть не турбаза, так, сарай... І прожили там десять місяців. Яне, не змушуйте мене говорити! Мені соромно...
І вона затулила обличчя руками — на семінарі молодих авторів, де вона свого часу з’явилися двічі чи тричі, за такий сюжет піддали б не просто осміянню — публічно вишмагали б...
Чим абсурдніше — тим простіше повірити. Тепер її можна звинуватити в розпусті — зате діагноз «шизофренія», що позбавляє шансів на життя, відступає на задній план...
— Його ім’я Онош... прізвища ніколи не знала. Він хороший хлопчина, із пристойної сім’ї... Елітна школа... Мені неловко, Яне... Ми сховалися від людей... Спеціально. Від усіх... Він хотів вибудувати для мене... світ любові... А потім... я... вранці... коли подивилася в дзеркало... і побачила себе... поруч із пацаном...
Вона витерла сльози. Абсолютно натурально. Семироль мовчав; Ірена бурмотіла щось про почуття провини, комплекси невлаштованої жінки, занурюючись усе глибше, все щиріше...
— А чому ви сказали на слідстві, що підтвердити ваше алібі може ваш колишній чоловік — Анджей Кромар?
— Він нас знайшов, — промовила вона, не дивлячись Семиролю у вічі. — Він приїхав... Він бачив нас разом. І...
— І помер від потрясіння, — глузливо пробурмотів Семироль.
Ірена не витримала і подивилася на нього.
Адвокат знущально посміхався. Відкрито. На всі зуби.
— Це що?! — запитала вона, підводячись на лікті. — Це чому світанок такий?!
— А яким він має бути? — сонно поцікавився Семироль.
— Він синій! — сказала вона з жахом. — Чому він такий синій?!
— Він завжди такий... Тихо, Ірено. Вам приснилася якась гидота...
Вона помацала шию. І слухняно лягла на місце — пліч-о-пліч із його білим і жорстким, як цукор, розслабленим оголеним тілом.
— Все буде гаразд, Ірено.
— Ви впевнені?
— Так. Інтуїція підказує мені, що ваші хитрощі й ваша брехня ніяк не позначаться на нашому потомстві... Абсолютно.
Розділ сьомий
орів, іскрився сніг. Гори яскріли величезними білими пагорбами; білий сонячний диск сяяв над горизонтом, ніби хтось водив над МОДЕЛЛЮ спрямованим променем велетенського дзеркала. Ірена стояла, прихилившись спиною до стовбура кострубатої сосни. І відчувала, неначе її голова — Місяць (мабуть, Місяць відчуває подібне блаженство, ловлячи сонячне світло своїми блідими, в кратерах, щоками).
Ірена почувалася дивно.
Те, про що вона думала, буцімто цього ніколи не може бути, — сталося. Перейдено межу — Семироль фактично став її чоловіком. Моделятор Анджей не відреагував ніяк — можливо, МОДЕЛЬ стала настільки самостійною, що більше не підкоряється йому?..
А може, перестала підкорятися в першу ж мить свого існування? (Що Ірена взагалі знає про МОДЕЛІ?)
Вона слабко всміхнулася сонцю. Звідки вона знає, що це — сонце, а не чиясь настільна лампа?..
Можливо, саме цього ранку світ МОДЕЛІ став справжнім світом. Ірениним світом, в якому навіть ранні її оповіданнячка несуть на собі відбиток таланту. Можливо, саме в цьому світі вона могла би...