І, всміхнувшись нерішучому юнакові, вона повернулась і пройшла в будинок — їй здавалося, що ноги її не торкаються землі.
Через тиждень стало ясно, що перша шлюбна ніч Ірени і Семироля не дала очікуваного результату.
— Справа житейська, — жваво потер руки Нік. — Будемо наполегливі й оптимістичні — й усе в нас вийде. Хіба ні, Яне?
— Помовч, — відгукнувся Семироль із явним роздратуванням. Ірена вперше чула, щоб він розмовляв із лікарем у такому тоні. — Хочеш побазікати — йди в корівник, до Ельзи.
— Вибач... — змішався Нік.
Ірена мовчала. Семироль присів поруч, повагався трохи і обійняв її за плечі. Вона не опиралася. Гра — так гра. Вона згадала анекдот про корову, котра після огляду сумно докоряє ветеринарові: «А поцілувати?»
— Повість пишеться? Коли можна буде почитати?
— Ще не скоро... — вона зітхнула. (А про себе додала: а ти, скоріше за все, не прочитаєш ніколи...)
— Я знову поїду... На кілька днів.
— Я чекатиму... — вичавила вона сакраментальну фразу.
Семироль посміхнувся. Міцніше пригорнув до себе:
— Люба, я все більше переконуюся, що зробив правильний вибір... Ні про що не треба турбуватись, Ірено. Все буде добре.
Через день після від’їзду Семироля Ірена випадково стала свідком жорстокої сварки.
Спершу вона почула гучні голоси у дворі. Лаявся, схоже, Сіт, Ірена впізнала грубий голос і манеру (мабуть, саме так балакають викидайли із клієнтами, що розперезались, або пихатий кредитор з боржником). У Ірени, слава Богу, не було жодного знайомого бандита — але телеекран свого часу вдоста підкинув подібних сюжетів.
Вона повагалась — а потім, почувши голос Ніка, все-таки спустилася в передпокій, накинула куртку і вийшла.
Трош повільно витирав із лиця кров. Очі його, вічно опущені, здавалися тепер абсолютно скляними; Сіт лаявся на всі заставки, рука його, довга мавпяча лапа, тримала Троша за барки і люто стріпувала. Нік стояв осторонь, звузивши очі, переводячи крижаний погляд із одного на іншого. Біля воріт ридала, схилившись на одвірок, Ельза. Хустка збилася з її голови, оголивши коротко стрижену голову і маленьке червоне вухо з-поміж поплутаних пасом.
— Я т-ти... С-с-с... Жити набридло, с-с-с...
Сіт замахнувся знову. Нік, побачивши Ірену, яка остовпіла в дверях, різко змахнув рукою — мовляв, геть звідси...
Ірена не послухалася. Бо раптом підступила слабкість і нудота.
Їй не так часто доводилося бачити жорстоку розправу. Можливо, життя поза МОДЕЛЛЮ занадто розпестило її.
Сіт зовсім озвірів, побачивши кров. Ельза заверещала, кинулася на забіяку — той відкинув її одним порухом плеча. Трош зі схлипом втягнув у себе червону юшку, і на якусь секунду Ірені здалося, що він так і буде бовтатися закривавленою лялькою в руках громила...
Раптом Сіт, як м’яч, відлетів услід за Ельзою, спиною врізався в ріг будинку, захрипів. Трош ненавидно ступив уперед, ударив люто, не дивлячись... Сіт сповз по стіні, засичавши й осідаючи, як проколений м’яч...
Ельза заверещала й повисла на плечах Троша. Гарні, широкі плечі — хоч ще когось на них вішай, просторо буде, як попелицям на кленовому листі...
Ірена тільки зараз помітила, що сипле сніг. Дрібний, мокрий, сирітський.
Нік підскочив до Троша ззаду і щосили вдарив черевиком під коліно. А коли Трош облишив Сіта і здивовано обернувся, взяв його за комір і підтягнув до себе, сказавши щось ледь чутно. Але від сказаного Трош одразу схаменувся. Здивовано озирнувся на Сіта, витираючи скривавлені губи. Підскочила Ельза, в руках її був зліпок снігу, і цим сніжком вона заходилася відтирати заюшене обличчя того, хто «і мухи не скривдить...»
— У дім, — підійшовши, сухо сказав Ірені Нік. — Тут немає нічого цікавого.
Цього разу вона послухалася. Просто тому, що знову повернулася здатність рухатись.
Нік сам прийшов у її кімнату. Постукав, дочекався дозволу, увійшов, опустився на стілець:
— Вибачте... Від імені Яна прошу пробачення. Всяке буває... Мені дуже шкода, що ви стали свідком ЦЬОГО.
— І як часто буває це всяке? — поцікавилась Ірена після паузи.
— Рідко, — Нік не всміхався. — І, на жаль... Ян зажадає пояснень. Від мене.
— Від вас? А чому не від Сіта?
Ірена була неприємно здивована. Сіт був єдиним жителем ферми, до якого вона не відчувала ні дрібки симпатії. Скорше, навпаки.
— Сіт... Ірено, бачите, я не зобов’язаний усе вам пояснювати, але якщо вже ви запитали... Винен якраз не Сіт. А Трош...