— Яне, — Ірена нервово потерла руки, сама собі нагадавши муху на святковій скатертині, — а фотографій... або чого-небудь... не було?
Семироль потягнувся до столу. Вибрав із купи паперів стандартну фотокартку-листівку.
Отже, і про час, і про місце вона дізналася з першого погляду.
Парк. Ґанок дерев’яного котеджу, повитий, здається, плющем... Ось видніється котедж їхнього сусіда — відомого режисера. Знімок зроблений за кілька днів до пам’ятного запливу — режисер іще не знав, що його чекає...
Здається, саме режисера вони попросили зафіксувати їх. Знімок зроблений рукою кіномайстра — Ірена і Анджей в обнімку, обоє молоді й чарівні, такі задоволені життям...
Ірена мовчки повернула фотографію.
Сьогодні вночі на неї чекає безсоння. Зате зараз обличчя її цілком байдуже; часом не так уже й погано мати сповільнену реакцію...
— Що ще? — почула вона власний спокійний голос.
Семироль знизав плечима:
— Все ті самі нерозбірливі записи, в яких навіть професійні шифрувальники ніяк не можуть розібратись... І настінний календар шестирічної давності. Або семирічної...
— Можна подивитися?
Календар тхнув пилом. Колись глянцеві аркуші тепер потьмяніли, подекуди проступали сліди від чашки, масні плями, ніби від соняшникової олії...
— Яне... Скажіть по правді: ви гадаєте, що я божевільна?
— Я думаю, що генетично ви — благополучна людина з невеликою нав’язливою ідейкою...
— Подаруйте мені ось цей календар... — Ірена притиснула старий мотлох до грудей і при цьому всміхнулася так щиро, що можна було й справді сприйняти її за чмелену.
— Я радий, що вам подобається...
Семироль підійшов, сів на підлокітник і раптом міцно обійняв її. Вона злякано притихла.
— Ірено... Я скучив. Але в перші місяці вагітності... розумієте? Лікар не рекомендує... — Він усміхнувся.
Вуха, спалахнувши, видали її сум’яття.
Її кімната була захаращена мапами, вирізками й атласами. Вона майже відразу знайшла те, що шукала; хвилювання перших секунд, від якого паморочилася голова і німіли пальці — воно скоро вивітрилось, як дешеві парфуми, залишивши Ірені холодний прагматизм дослідника.
Вона відчувала себе досвідченим препаратором. Спокійним, як боа-констріктор. Або навіть як боа-констрікторський труп...
Вона підібрала мапи, точно відповідні за масштабом. Працювала натхненно і ретельно. Для того, щоб довести задум до кінця, їй знадобилося якихось кілька годин.
І вже потім, подивившись на справу своїх рук, вона злякалася.
І кому це можна показати? Нікові? Яну?!
Обіперлася на підвіконня. Підвела очі до зимового неба, що хутко темніло:
«Халтурнику! Я зловила тебе, чуєш?»
Небо мовчало.
Мабуть, адвокат дійсно мав феноменальний дар переконання. Схоже, аргументів для Ельзи і Сіта у нього виявилося більше ніж достатньо; в усякому разі, на фермі встановився відносний спокій.
Ірена уникала як Ельзи, так і Сіта. Семироль стирчав на фермі безвиїзно — ймовірно, вважав своїм обов’язком особисто відновити благополуччя в господарстві.
Ірена дивилася на гори — і думала.
У те, що Анджей помер, їй не вірилося з самого початку. Версія про його смерть припадала пилом у найдальшому куточку її підсвідомості; чи можливо, що, інсценувавши смерть, Анджей пішов із МОДЕЛІ в реальність?
Не дуже-то ймовірно. Хоча...
Чи можливо, що Анджея не влаштувала роль рядового мешканця МОДЕЛІ? Що, вчинивши буцімто ритуальне самогубство, він одночасно набув іпостасі справжнього Творця, того, чиє місце — за хмарами?!
Маячня...
Повість просувалася до кінця. Що буде у фіналі — Ірена не знала.
— ...Усе життя у мене таке... розбите... проганяєте мене, бо гидка, так?
Ельза говорила стиха, але з палким темпераментом. Ірена сповільнила крок, не бажаючи бути свідком нічиїх інтимних розбірок.
— Чому так завжди буває?.. всяка скотина, жеребець смердючий — лізе й лізе, а для справжньої людини... я начебто брудна... Я ж люблю вас, люблю, чому жодна сволота не вірить?!
Ірена зупинилася. Двері в комору були прочинені — Ірена жваво уявила собі Ельзу, яка на колінах стоїть перед Ніком. І наступної секунди — як вони обертаються, почувши її кроки, як Нік зніяковіло всміхається, а Ельза червоніє до сліз і вискакує геть...