Цікаво, як Ельза поводиться на оглядах?!
Сама того не бажаючи, Ірена зробила ще півкроку.
Тісна кімнатка комірчини заповнена була стосами чистої білизни. Ельза сиділа на підлозі; крім неї, в кімнатці нікого не виявилося.
Благальний погляд колишньої повії спрямований був на строкатий, обклеєний фотографіями простінок. Кому з білозубих пещених кіноакторів призначалось її освідчення?
Ірена прослизнула повз неї. Озирнулася тільки біля дверей власної кімнати. Зупинилася задихаючись, але не від бігу — від сорому. Схоже, заставши Ельзу в обіймах Ніка, та ще й в екстазі — їй не було б так соромно...
Прозора кришка, якою вона зазвичай прикривала клавіатуру, лежала поруч на столі — в той час як Ірена точно пам’ятала, що залишила клавіатуру закритою.
Вона здивовано оглянула кімнату. Ключ лежав у неї в кишені; сюди давно ніхто не заходив — на її прохання навіть пил не витирали — все сама, тільки сама...
Вона знизала плечима. Подумала. Підійшла до монітора, поклала на нього долоню.
Монітор був теплий.
— ...Що за гидоту ви дивитесь, Ірено?
Вона відірвала погляд від ведучого телешоу, що волав і кривлявся на маленькому екрані. Зобразила усмішку:
— Чому ж, дуже смішно...
— Не прикидайтесь... Вас щось засмучує?
Вона помовчала.
— Яне, мене засмучує, що ви без дозволу залізли в мій комп’ютер і... переписали повість? Так?
Семироль сів поруч. Підібрав із підлоги пульт, змусив життєрадісного крикуна різко стишити гучність.
— Ірено...
— Нічого, — вона знизала плечима. — Раз уже моє тіло не належить мені, що вже говорити про текст... про якийсь там комп’ютер...
— Ірено, у вас хист видатної нишпорки...
— А у вас — невмілого зломщика... Тож — навіщо?
— Мені дуже потрібно було це прочитати. А ви б мені не дозволили. Адже не дозволили би, точно?
Вона мовчала.
— Ірено, зрозумійте... Те, що ви кінець-кінцем залишилися живі, — багато в чому заслуга цих ваших... оповідань. Хоч як би дивно це не звучало... Але цікаво було й подивитися на себе збоку! — Він несподівано усміхнувся.
Вона ледве стрималася, щоб не сплюнути, як матрос у трактирі:
— Та це ж... це інше! Це не... і вона ж не закінчена!
Семироль зітхнув:
— Ірено... де ви провели ці злощасні десять місяців?
На екрані махали стрункими ногами моторні смагляві танцівниці, їхні рухи чомусь нагадали Ірені в’язальну машину... чи прядильну? Ритмічні помахи нескінченної черги паличок і гачків...
— А ви вже прочитали? — запитала вона безнадійно.
— Так. Але, я сподіваюся, ви все-таки відділяєте... вигадку від реальності? Чи ні?
От і все, втомлено подумала Ірена.
— Яне... я не божевільна. Вірите?
Він мовчав.
— Ну так ходімо зі мною! — сказала вона, різко підхоплюючись. — Ходімо, я вам покажу!..
Вона ввімкнула все наявне в кімнаті світло. Люстру, настільну лампу, торшер. Змела зі столу мотлох, який залишився після її дослідницької роботи, взялася було відсунути комп’ютер...
— Куди? — Семироль з обуренням відтіснив її. — Важкі речі?!
Вона закотила очі до стелі.
— Дивіться сюди, Яне... Ось. Це календар, той, із паперів Кромара, бачите?
— Спокійніше, Ірено...
— Ні, це ви — спокійніше!.. Ось ці гори, бачите, впізнаєте?
Семироль узяв календар у руки. Злегка всміхнувся.
— Так... Погляньте.
— Чому тут написано: «Каньйон Пас, Південні Монтаньєри»? Ми ж бо в іншому місці живемо!
Адвокат придивився. Знизав плечима:
— Ну то й що? Кромар підробляв статті в газетах, а тепер ще, виходить, і календарі?..
— ...Підробляв календарі семирічної давності? Гаразд, його справа... Але ось мапа...
Ірена хвилювалася. Плуталась у сторінках атласу; Семироль мовби ненароком поклав їй руку на плече:
— Не поспішайте...
— Дивіться сюди... Ось. Це Південні Монтаньєри. Те місце, що на всіх мапах світу називається Каньйоном Пас... Ось цю діляночку, обведену олівцем, п’ятикутник, видно?
— Ну і що? — повільно повторив Семироль.
Ірена розгорнула мапу:
— Ось ми... Ось місто... Тут іще гори як гори. Тут іще теж... зовсім старі. Напівзруйновані. Ліс, луки, середня висота не перевищує... не пам’ятаю, скільки метрів, але не так уже й багато. І раптом — піки! Вічні сніги! Всі ці божевільні хребти, через які з ферми не можна втекти... Але гаразд. Гра природи... Ось! Подивіться ж сюди! Ось цей п’ятикутник, крап у крап! Шматок Монтаньєр, пересаджений зовсім в інше місце! Здубльований! Ось я з мапи його вирізала, тут масштаби збігаються... Якщо навіть урахувати обов’язкові спотворення, похибки... але збігається ж! Накладається!