Вночі. Чому всі думки приходять до неї вночі й не дають спати?!
Чому, ну чому вона не здогадалася ВІДРАЗУ?!
«Ну, я пішов. Привіт...»
Напис на зворотному боці листівки.
А на лицьовому її боці не було нічого особливого — просто красивий міський пейзаж. Якийсь магазин із яскравою вітриною. Вивіска над входом... Вулиця, перехожі, діти...
МАГАЗИН.
Давня передача, побачена з-поміж низки інших по телевізору.
«...Незвичайний магазин! Можливо, найбільш старомодні з нас будуть шоковані... напевно сподобається дітям».
Минула неділя...
Вона роздратовано потерла обличчя. «Тут відчиняються двері в новий світ — світ страшних казок і легенд!»
«Я пішов. Привіт».
«Святкові жарти і сюрпризи...»
«Я пішов. Привіт».
«Тут відчиняються двері в новий світ!..»
Вона виявила, що стоїть перед вікном, тупо виламуючи власні пальці.
Ідіотка. Тугодумка. Просто дурепа...
Ось вона, приманка. Можливо, Анджей не бажав їй зла — він просто гадав, що МІСЯЦЯ їй вже точно вистачить. Що вона встигне збагнути...
«Що ж ти робиш, Анджею?!»
Власне, а як діяв би Петер, бажаючи вказати Ірені на можливий вихід із МОДЕЛІ? Пустив би по масових інформаційних мережах якесь невинне повідомлення, на кшталт: «двері в новий світ»? Прийом старий, багато разів описаний і дає, якщо вірити книжкам, непогані результати...
Анджей — чи Петер?! А може, тепер вони діють заодно?
Вона заплющила очі. Так. Анджей вийшов із моделі... Інсценуючи свою загибель. Зустрівся з Петером і мимохідь сказав, що треба, мовляв, цьому покласти край... Як це? — сказав Петер. А ваша колишня дружина?! Її згорнути разом із МОДЕЛЛЮ?!
«Яне, зробіть мені весільний подарунок... Я хочу відвідати магазин „Святкові жарти і сюрпризи“. Куплю собі маску вампіра, влаштуємо маскарад...»
Невже?!
Так просто.
Вона вийде — і все це — весь цей викривлений світ із вампірами-адвокатами — скінчиться?!
А триместр в інституті, між іншим, уже почався...
Вона засміялась і заплакала. Воднораз.
— ...Ірено, що сталося?!
Вона притискала долоні до низу живота. Згиналася все сильніше і сильніше, втягуючи повітря крізь зціплені зуби.
— Ірено, що?!
Семироль мало не на руках відніс її на канапу.
— Боляче... — вичавила вона.
— Спокійно... Спокійно, нічого страшного... Ніку!!
Вони відвели її в медблок — під руки, підтримуючи обабіч. Ірена тамувала стогін.
— Яне, вийди...
За Семиролем зачинилися двері.
— Ірено, як болить? Зараз, почекайте, зар...
Він осікся. Ірена дивилася прямо і холодно, і в погляді її не було ні болю, ні страху:
— Ніку, ви зараз же скажете йому, що я мушу... що мене треба везти в клініку. Інакше... дитини не буде.
Нік відсахнувся:
— Ірено...
— Я знаю своє ім’я... У вас, скажімо, немає потрібної... апаратури. Придумайте, чого у вас немає... Мене треба неодмінно везти в місто. Дасте йому адресу клініки.
Вона побачила, як у Ніка починають смикатися губи. Спершу трохи, потім сильніше (але ж він, мабуть, набачився і наслухався в житті всього).
— Це неможливо...
— Це МОЖЛИВО. Так БУДЕ.
Дзюрчала з крана вода. Сльозилася сіра вікнина, час стікав струменем із-під крана, дзвінка гаряча клепсидра — водяний годинник...
— Чому ви... вирішили... що я зроблю це, Ірено?
— Хіба я помилилася?
Лилася вода. Погойдувалася білосніжна крохмальна фіранка.
— Хіба я помилилася, Ніку?!
На якусь мить їй стало страшно до запаморочення. Бо ЯКЩО її відчайдушний ривок не справдиться...
— Вам же нічого не загрожує, — сказала вона лагідно. — Ян не дізнається, що я симулювала...
— Це ЯН не дізнається?!
Крапала вода.
— Ви боїтеся... Ніку?
— Дорога... — він дивився убік. — По такій дорозі... не проїдеш...
— То не ваш клопіт.
Він ухопив її за зап’ястя:
— Але дитина! Ірено, дитина!..
Вона кивнула:
— В ім’я дитини. В ім’я ваших власних хлопчаків... Ви мужчина, Ніку.
— Ірено...
— Ви зробите чи ні?!
Він відвів очі:
— Ні. Вибачте. Не можу...
Підтримуючи під обидві руки, її вели до машини. Руки Ніка сильно тремтіли, Семироль був блідий і дуже зосереджений.
— Усе буде гаразд, Ірено...
Як на зло, почалася заметіль. Сипав сніг, густий і мокрий; вона бачила, як мучиться Нік. Дивиться то на Ірену, то на небо, то на Семироля:
— Яне... Ти впевнений... що в таку погоду проїдеш?..
— Хіба у мене є інший вихід? — роздратовано відмахнувся Семироль.