На кожній бляшанці була синя етикетка з написом:
Консервний завод Хінтон. Лондон
“Власниця” заводу була збентежена. А роздратований Стормер із властивою для нього грубістю, підносив кожну нову бляшанку, що “вистрілила”, майже до самого носа Хінтон і казав:
— Понюхайте. Як вам це подобається? Ваше виробництво, леді…
— Не розумію, як це могло статися, — відповідала леді Хінтон. — Мої консерви славилися своєю якістю і широко розкуповувались не тільки в Англії, але й у багатьох державах Європи…
— Я б за них не дав і цента! — не вгавав Стормер. — Думаю, що й на Венері більше не дадуть. Але чим же ми харчуватимемося?
— Дозвольте, — раптом пожвавішала леді Хінтон після напруженого роздумування. — Я згадала. Мої фабрики виробляли два сорти консервів. Перший сорт з зеленою етикеткою, а другий — з синьою. Сині — ті справді… Вони призначалися для поставок усяким установам, надходили у продаж по низькій ціні…
— Ну, це я розумію, — вів далі Стормер, — я сам комерсант. Але ж на якого біса, вибачте на слові, ви для “Ковчега” підсунули консерви з синіми етикетками? Отруїти нас усіх збиралися, чи що?
Леді Хінтон випросталася. Це вже було занадто. Як сміє розмовляти з нею, з леді, таким тоном якийсь купчик!
— Я вас прошу ретельніше добирати слова. Не забувайте, містере Стормер, хто я, і не забувайте того, що я сама мандрую разом з вами і, таким чином, поділяю долю всіх. Не можете ж ви запідозрити мене, що я мала намір отруїти і саму себе. Тут, мабуть, сталася фатальна помилка. Але де, коли і як — не можу зрозуміти. Мені не треба переконувати вас у тому, що я наказала приставити в Стормер-Сіті для “Ковчега” найвищий сорт. Велику партію було виготовлено за особливим замовленням. Мій інженер казав, що ніколи ще фабрика не виробляла кращих консервів. Може, сорти консервів перемішали, коли вантажили? Так, так. Я пригадую, що в той самий час, коли відправляли консерви в Стормер-Сіті, моя фабрика відвантажувала велику партію для… одного відомства…
— З синіми етикетками?
— Так, з синіми етикетками.
Для пасажирів “Ковчега”, крім Ганса і Вінклера, так і лишилося загадкою, яким чином було приставлено в Стормер-Сіті і потім навантажено на “Ковчег” зіпсовані консерви.
А сталося це так. У порту рбіники-вантажники звернули увагу на дві партії консервів: одну — меншу, із зеленими етикетками на ящиках, і другу — величезну, з синіми. Дізнавшись, що сині етикетки адресовано військовому відомству і що вони призначаються як військові запаси для Інтервенційної армії, робітники відмовилися вантажити пароплави.
— Треба покуштувати, чим збираються годувати солдатів, — сказав один молодий робітник і, взявши ящик на спину, ніби ненароком упустив його.
Ящик розбився, бляшанки консервів випали на землю. Кілька бляшанок швидко розійшлося по руках. Таким же чином був “випадково” розбитий ящик і з зеленою етикеткою.
Робітники покуштували тих і других. З огидою відкинули бляшанки з синіми етикетками і з апетитом з’їли те, що містилося в “зелених”.
Видно, це готувалося не для нашого брата, — сказав перший робітник, покуштувавши з бляшанки із зеленою етикеткою.
Коли прийшли на роботу переодягнені поліцаї та штрейкбрехери, вони застали справжній хаос і перемішані коносаменти. Вантажі було сплутано.
Така історія появи консервів з синіми етикетками в “Ковчезі”.
— Хотів би я знати, чим ми тепер харчуватимемося? — знову спитав Стормер.
Він їв більше за всіх, і його це питання непокоїло особливо.
Почали підраховувати запаси. На жаль, якщо скинути з рахунку консерви, решти продуктів — борошна, сухарів, сушених овочів — лишалося ненадовго.
— Прокляття! — знову вилаявся Стормер. — А чи не зменшити швидкість польоту? — спитав він. — Тоді, може, нам вистачить на більший строк..
— На жаль, містере Стормер, — відповів Цандер. — Я бачу, що ви ще дуже далекі від розуміння відносності часу і простору. Від прискорення або уповільнення ми нічого не виграємо і не програємо. Ракетна доба завжди дорівнює ракетній добі, незалежно від того, буде вона дорівнювати земному місяцю чи годині. Ми зовсім не відчуємо — прискорив чи уповільнив свій хід наш хронометр порівняно із земним. З якою б швидкістю чи повільністю не оберталися стрілки нашого хронометра, — коли вони показуватимуть дванадцяту годину “дня”, ваш шлунок заявить претензію на сніданок.