Капітан був би цілком певен, що посадка відбудеться щасливо, якби не одна невідома або точніше наближена величина в його розрахунках — дані про атмосферну густину Венери. Від густини залежала сила гальмування, і ця величина плутала розрахунки двох інших сил.
Цандер знав усе те, що пощастило дізнатися земним астрономам про густину атмосфери Венери. Він знав, що ця атмосфера майже вдвічі густіша за земну. А зміни густини із зміною висоти доводилося встановлювати приблизно — порівняно із земною.
І Цандер, лежачи в своєму ящику, хвилювався як ніколи, переживаючи тридцять сім відповідальних хвилин, кожна з яких могла коштувати життя всім пасажирам.
Хронометр і графік на дошці, освітлені електричною лампочкою, Цандер добре бачив. Секунда в секунду ракета врізалася в атмосферу і почала знижуватись по дотичній. Досить відчутне збільшення ваги потверджувало, що “Ковчег” увійшов в атмосферу.
Розмірено рухалася секундна стрілка, і Цандер час від часу натискав на важелі управління.
Навіть лежачи в ящику, наповненому водою, він відчував, яку титанічну боротьбу витримує ракета, долаючи тяжіння роботою своїх дюз. Математичний мозок Цандера сприймав цю боротьбу у формулах механіки і символах математики. Дюзи ревли, гуркотіли, наче маленькі вулкани, викидаючи снопи полум’я. Цандер ясно уявляв собі цю картину. Незважаючи на товсті стіни ракети і розріджене повітря всередині “Ковчега”, цей гуркіт глухо долинав навіть в ящик: густа атмосфера Венери не “з’їдала” більше звуків, як порожнеча міжпланетного простору.
Настали останні — нестерпні секунди. Тридцять сьома хвилина закінчується. Зараз буде поштовх… Тридцять сім хвилин і одна секунда, дві, три… поштовху нема… Атмосфера густіша, ніж передбачалося. Треба послабити роботу мотора.
Минула тридцять восьма хвилина… Мабуть, ракета знижується над океаном… Ще кілька секунд… Незвичайний поштовх. І раптом могутній удар, від якого запаморочилася голова. Хронометр з графіком і лампочкою кудись попливли. Ще удар… Дуже сильний крен, і, нарешті, остаточна зупинка…
“Ковчег” сів на поверхню нової “землі” — станції призначення “втікачів од революції”…
Частина третя
НОВА ЗЕМЛЯ
І. ВЕНЕРА ПРИЙМАЄ ГОСТЕЙ
Лежачи в амортизаційному ящику, Цандер відчував, як підвищується температура.
“Так можна зваритися, — подумав він. — Поштовхів більше нема, час виходити”.
Цандер обережно виліз з ящика і скинув скафандр. Гаряче повітря, мов з розжареної печі, обдало обличчя. Піт заливав чоло, щоки, очі. Довелося знову насунути на голову шолом скафандра.
“Моя непередбачливість. Треба було перед посадкою посилити роботу холодильників…”
Він пустив їх на повну потужність. Температура знизилась, але було ще дуже жарко. Термометр показував сорок три градуси.
“Уявляю, як почувають себе наші пасажири”. Цандер скинув водолазний костюм.
Увійшов Ганс, витираючи піт з червоного обличчя.
— Тьху, шведська парня! — вигукнув він. — Я вже вийняв з “домовин” наших пасажирів. Розкисли. Леді Хінтон зовсім як кисіль стала. Навіть голос втратила — шипить, мов сифон. Барон хрипить. Стормер пихтить, з обличчя Делькро всю парфюмерію змило.
Через кілька хвилин пасажири зібралися в кают-компанії — червоні, мокрі, розслаблені. Делькро вийняла дзеркальце, з яким ніколи не розлучалася, глянула в нього і скрикнула. Від брів і вій ішли по щоках чорні патьоки; кармін, що був на губах, пофарбував підборіддя. Ганс не витримав — розсміявся.
— Навіщо вибрали таку гарячу планету? — почувся зловісний шепіт леді Хінтон. За час своєї мїжпланетної подорожі навіть вона зробила деякі успіхи в астрономії: навчилася відрізняти планети од комет за єдиною ознакою — “з хвостом чи без хвоста”. — Я ж попереджала вас, що мені потрібний клімат Рів’єри. На цій планеті клімат Алжиру.
— Ви помиляєтеся, леді, — сказав Цандер. — Цілком можливо, що зовнішнє повітря за стінами зорельота дуже холодне.
— Тоді, значить, це ви надумали зварити нас, мов раків? — сердито спитав Стормер.
Синьо-червоний, з виряченими очима, він і справді скидався на вареного рака.
Цандер посміхнувся.
— Просте діло: оболонка ракети сильно нагрілася від тертя об атмосферу.