Поряд височіла інша споруда — вузькоколійка, що полого підіймалась на міст. Міст цей на висоті десяти метрів від землі обривався.
— Розумію, — сказав Ганс. — Вагонетка, виїхавши на міст, повинна впасти вниз на пісок разом з “домовиною”, в якій я лежатиму.
— Але ви справді розіб’єтесь, це самогубство! — вигукнула дівчина.
— Це не так уже страшно, як вам здається, — відповів Вінклер. — Зараз спробуємо.
Вінклер подзвонив Цандерові з найближчої телефонної будки. Незабаром до місця випробування прийшли Цандер, Блоттон, Маршаль, Стормер, єпископ і Текер. Останньому, як майбутньому лікареві міжпланетної експедиції, доводилося вивчати вплив на організм різних умов польоту.
— Жінок я не запрошував би на перший дослід, — сказав Цандер. — Хоч я і розраховую на цілковитий успіх, але можуть бути всякі випадковості. Дами ще перелякаються і відмовляться “лягати в домовину”. А якщо не погодиться хоч одна людина, вся наша праця пропаде марно.
— Чому, якщо не погодиться хоч одна людина, то все пропало? — спитав Стормер.
— Розумієте, в чому справа? — пояснив Цандер. — На цих апаратах ми заощаджуємо багато пального. Коли вони виправдають мої надії, то ми зможемо розвинути набагато більшу початкову швидкість. Значне прискорення, коли не вжити певних захисних заходів, може викликати ряд хворобливих явищ і навіть призвести до смерті. Під час одного досліду, коли вага перевищила нормальну в десять разів, пілот зазнав такої травми, що йому довелося пролежати цілий місяць у лікарні. В нього був загальний кон’юнктивіт обох очей, нервовий розлад через струс мозку і капілярний крововилив у мозок; причина — відцентровий ефект при різкому зльоті. Ціолковський, а пізніше Ринін проводили досліди над комахами і тваринами. Комахи витримують без шкоди для себе збільшення ваги до трьохсот разів, курчата, на думку Ціолковського, можуть витримати збільшення ваги в сто разів, хоч під час досліду він збільшував її тільки до п’яти разів. Людина на коротку мить може витримати збільшення своєї ваги приблизно у двадцять разів. Таким чином, сама фізіологія ніби обмежує величину прискорення при польоті. Але якщо людина перебуватиме в середовищі однакової густини, то можна набагато збільшити прискорення без шкоди для здоров’я. І ось, здійснюючи ідеї того ж геніального Ціолковського, ми збудували ящик, який можна наглухо закрити. Він наповнений солоною водою, питома вага якої однакова з середньою питомою вагою людського тіла. Людина лягає у водяне ложе. Кришку щільно закривають! Назовні виводять від рота трубу, через яку можна дихати. Кілька ящиків матимуть особливу конструкцію. І люди, що перебуватимуть у них, зможуть робити деякі рухи, потрібні для управління ракетою в перші хвилини зльоту. В цих особливих ящиках полечу я, Вінклер, Фінгер, а решта спокійно відлежуватимуться ось в таких ящиках. Це дасть можливість прискорити набирання швидкості ракети при зльоті і, отже, швидше покинути Землю. Але якщо хоч один пасажир відмовиться од гідроамортизатора, то, звичайно, ми не зможемо збільшити прискорення зверх того, яке витримує людина. Інакше цей пасажир умре від мозкового крововиливу.
— Скільки ж часу нам доведеться мучитись, поки ми досягнемо кінцевої швидкості? — спитала Амелі.
— Це залежить від нас, — відповів Цандер. — Якби ми одразу надали нашій ракеті швидкості одинадцять-дванадцять кілометрів за секунду, то не витримали б такого прискорення навіть у гідроамортизаторах. Підійматимемось ми порівняно повільно. П’ять-шість хвилин нас супроводжуватимуть земні буксирні ракети. А справжню космічну швидкість ми розвинемо пізніше, з плавною поступовістю.
— Ви готові, Гансе?
— Завжди готовий, — вихопилось у нього.
Але на цю “крамольну” фразу ніхто не звернув уваги. Всі були захоплені дослідом, який мав відбутись і здавався дуже небезпечним.
Навколо повітряного мосту вже зібрався натовп робітників. Ні свистки, ні окрики бригадирів не могли повернути людей до роботи.
Мало бути надто цікаве видовище.
З допомогою Вінклера і Цандера Ганс швидко надів водолазний костюм і ліг у ящик з водою. Власне, скафандр був не потрібний, зле, оскільки не всі пасажири погоджувалися лягати у “ванну” голими або в купальних костюмах, Цандер виготовив легкі “водолазні сорочки”. Вчений особисто вивів дихальну трубку назовні і міцно приладнав кришку “домовини”, що закривалася герметично на пазах.
— Пускай, — наказав він.
Мотор потягнув нескінченний канат, і вагонетка поповзла вгору. Ось вона вже на містку. Ось посувається до урвища. На мить “домовина”, нахилившись, повисла на краю моста і раптом полетіла вниз. Амелі мимохіть скрикнула.