Завданням Пуччі було “просвердлити” ці два панцири могутнім короткохвильовим променем з допомогою “прожекторних антен” і встановити надійний зв’язок між Землею і “Ковчегом”.
І це вдалось Пуччі. Незважаючи на те, що в небі яскраво світило сонце і повітря, отже, було іонізоване, Пуччі при Гансові пустив радіопромінь, і він не повернувся.
— Поїхав! — сказав Пуччі і засміявся. — Земля-Нептун — чотири з половиною мільярди кілометрів. Промінь може бути там через чотири години. Га? Добре так літати? Пуччі плюс Цандер зроблять. Але ще багато, багато працювати! Прожекторний антена поганий, треба краще. Енергії треба колосаль багато. Дорогі депеші Земля-Венера. Працюватимеш — багато навчу. Тільки ти в мене дивись! — І Пуччі труснув Ганса з несподіваною силою.
Пуччі допомагали в роботі три молоді інженери. Вони були балакучі, веселі, кмітливі. Але Пуччі не дуже був задоволений ними.
— Нічого, що мало знаєш. Добре працюватимеш — мій помічник будеш. Я — тут, ти — на ракеті. “Алло, Гансе!” — “Алло, Пуччі”. — “Яка у вас погода на небі?” Хе-хе-хе!
Ганс пропрацював у лабораторії Пуччі цілий день, а ввечері той самий мовчазний пілот привіз його в Стормер-Сіті.
— Ну що, Пуччі тебе ще не побив? — спитав Вінклер, зустрівши Ганса на аеродромі.
— Майже, — відповів Ганс. — Усе допитується, чи не комуніст я. І, правду кажучи, в мене самого була велика охота прибити його.
— Ні, ти вже спочатку повчись у нього. Так, це овоч отруйний, не те що Цандер!
— Ех, — Ганс зробив рукою короткий рух.
Вінклер зрозумів його.
— Не все одразу, Гансе, — сказав Вінклер. — Пуччі — настане час, працюватиме на нас або ж…
— Він працюватиме проти нас!
— Тоді він більше ні на кого не працюватиме. А поки що досить про це. Ходімо подивимось маленький пробний політ.
Коли Ганс і Вінклер досягли вершини Сумної скелі, уже зовсім стемніло. Південно-західний вітер нагнав хмар, які клубочились біля самого Ганса і ховали від очей океан… На майданчику один тьмяний ліхтар освітлював щось подібне до фабричної труби в риштуваннях, наче на будові. В цій трубі містилася ракета.
В напівтемряві Ганс тільки по голосах розрізняв присутніх. Він пізнав голоси комерційного директора, Цандера і Вінклера. Блоттон стояв біля ліхтаря. Обличчя його зовні було спокійне.
— Чи не відкласти політ? — сказав Стормер. — У такій темряві буде важко знайти ракету. До того ж на океані, мабуть, шторм. Що за фантазія літати вночі?
Але Блоттон наполягав на тому, щоб летіти негайно. Цандер удень надто зайнятий, а дослід треба закінчити якнайшвидше.
У темряві забіліло чиєсь обличчя. Світло ліхтаря освітило Амелі, яка підійшла до Блоттона.
— Отже, ви поспішаєте встановити новий рекорд, сер?
— І довести, що чоловіки хоробріші за жінок, — зауважив сміючись Цандер. — Усе готове.
Генрі ліг у вузький ящик. Цандер щільно закрив кришку, з допомогою Вінклера і Ганса “вклав” Блоттона, мов шпульку в човник, з’єднав дихальну трубку з кисневим апаратом, спитав по телефону, чи може Блоттон керувати важелями, що містяться в ящику, сказав “до скорої зустрічі” і наглухо закрив вхід у ракету.
— Відійдіть!
Ледве встигли всі відійти, як пролунав вибух. Яскравий сніп полум’я освітив туман, гірський майданчик: наче одразу зійшло сонце і почало швидко гаснути. В ту ж мить загули сирени цілої флотилії моторних швидкохідних суден. Крізь туман засвітились на них сильні прожектори. Судна швидко рушили в путь.