— Ми надумали відзначити свій щасливий відліт і випити по келиху шампанського, — сказав він. — Отже… — вів далі Стормер, розхитуючи грушовидний просмолений корок.
Корок несподівано вискочив, бризнула піна. В ту ж мить пляшка вирвалася з рук і полетіла навскоси до стіни. Всі скрикнули. Цандер розсміявся.
— Ось вам найпростіший приклад того, як діє ракета. Пляшка шампанського — це реактивний снаряд.
— На жаль, цей приклад коштує нам втраченої насолоди.
— Аніскільки! З пляшки викинуло силою газів тільки трохи піни. Шампанське не витікає, незважаючи на те, що пляшка плаває вниз шийкою.
— А чому?
— Бо нема сили ваги, яка витиснула б рідину з пляшки. З такими явищами нам ще не раз доведеться мати справу. Побачимо, як ви впораєтесь з вашою пляшкою, — загадково додав Цандер.
— Вино ціле, випити його неважко.
Стормер піймав пляшку і перевернув її над келихом. Шампанське не виливалося. Стормер зазирнув у пляшку, чи не застряв у шийці шматок корка, — поясненням Цандера він ще не вірив. Ні, шийка була вільна. Стормер струснув пляшку. З неї вилетів “шматок” янтарної рідини у вигляді ковбаски, яка швидко набула форми кулі. Куля вдарилася об край келиха і розбилась на крихітні кульки, що розлетілися в різні боки. Деякі з них дрібними краплинами осіли на обличчі і руках присутніх. Частина рідини лишилася в келиху, але не заповнила дно, а розтікалась тонким шаром по стінках.
Усі дивилися на ці чудеса майже з жахом, як відвідувачі шинку Авербаха на розваги Мефістофеля, що зайшов туди з Фаустом. Потім погляди всіх звернулися до Цандера.
— На жаль, я тут ні при чому, — відповів він на загальне німе запитання. — Все відбувається за фізичними законами. Адже кожне рідке тіло в умовах невагомості набуває форми кулі під впливом сил внутрішнього зчеплення. Кожна молекула такого тіла прагне до центра, і всі молекули поступово розташовуються у формі кулі.
— Але з пляшки вискочила ковбаска, а не куля, — зауважила Амелі.
— Шийка надала рідині при виході продовгуватої форми. Але як тільки рідина опинилась на волі, вона зібралася в кулю.
— Що ж ми робитимемо з нашим шампанським, ви мені скажете? — вигукнув Стормер. — Здається, в пляшці ще лишилося вино, добре, що я не витрусив усе.
— Так, зробити це не дуже просто, — відповів Цандер. — Коли ми організуємо наше ракетне життя, нам доведеться обідати у своїх каютах, де ми зможемо створити майже земні умови тяжіння. А на той випадок, коли нам доведеться перебувати в світі невагомості, я дещо припас і пропоную вам зараз же ознайомитися з ракетним посудом.
Цандер дістав заховані під столом особливі бутлі і склянки. Бутлі, мали вигляд гумових мішків з наконечниками, склянки дуже були схожі на соски і відрізнялись од них тільки розміром. Цандер витяг також і невеличкий насос.
Одні з присутніх сміялись, інші обурювались.
— От до чого ми дожили, лорде-єпископе, нас годуватимуть з дитячих ріжків, — сказав Маршаль, майже не заїкаючись, що з ним бувало рідко.
— Фе! Всю поезію вбили, — промовила Делькро, гидливо скривившись. — У цих бурдюках вино втратить свій смак.
— Отже, ви відмовляєтесь, панове, від шампанського? — спитав Цандер, беручи пляшку в Стормера.
— Ні! Ні! — почулися голоси.
— Тоді я починаю. — Він викачав насосом вино з пляшки і накачав його в мішок-пляшку.
Відкривши невеликий отвір у “склянці”, він, надавивши на мішок, налив рідини у “соску”. В міру того, як наливалася рідина, повітря з соски виходило через верхній отвір.
— От І все, — сказав капітан. — Хто хоче покуштувати?
Всі переглянулись, вагаючись. Пінч простягнув був руку, але, глянувши на свого патрона, сховав її під стіл.
— Дайте, — рішуче промовив Стормер і взяв “соску”, ніби Сократ чашу з отрутою. Всі дивилися на нього. Він виждав, трохи зніяковівши, потім почав смоктати. Делькро дзвінко зареготала, маленький Текер заплакав.
Всі повеселішали, і “соски” розійшлися по руках. Найпалкіші тости, звичайно, були… за погибель тих, хто став причиною втечі. Після сніданку леді Хінтон окупувала каюту номер дев’ятнадцять, суміжну з капітанською рубкою. Поруч з нею розмістилася Еллен, далі єпископ, Блоттон, сім’я лікаря, Мері — словом, весь “штат” леді.
У кормовій частині, за каютою Вінклера і Ганса, — Маршаль, Делькро, Стормер, Шнірер, Пінч, китаєць. Цандер наполягав, щоб кухар оселився в каюті номер три, суміжній з каютою Ганса. Але Маршаль заперечував: за розміром паю він мав право на такі ж вигоди, як і леді Хінтон. Це образило Стормера, що вклав у “Ковчег” не менше, ніж барон, і залучив солідну кількість акціонерів.