— Я була на волосинці від смерті! — перебила його Мадлен. — Ще трохи, і впала б на Сонце…
— Ну, не так швидко впали б, мадемуазель, — заперечив з посмішкою Цандер. — Навіть коли б Земля, яку ми залишили, почала раптом падати на Сонце, то їй довелося б летіти понад два місяці. Час достатній, щоб подати вам допомогу. Найближчою небезпекою для вас була можливість вичерпати запаси кисню і акумуляторів для зігрівання. Але ми стежили за вами і вчасно поспішили на допомогу. Ваше нещастя полягало в тому, що ви поводилися в світовому океані, як поводяться в морі, коли не вміють плавати. У нас з’явилися навички, яких не знають земні жителі. Але світового простору ми ще не підкорили. Нам треба вчитися. З завтрашнього дня ми відкриваємо школу… плавання в порожнечі. Треба досконало оволодіти нашими портативними ракетами.
— Добре, що наш зореліт стояв на місці, — ніяк не заспокоювалася Мадлен, переживаючи свою пригоду. — А якби він летів! Він залетів би так далеко, що ви не знайшли б мене, і я задихнулася б, замерзла, вмерла від голоду, згоріла… — І вона почала схлипувати.
— Ви помиляєтесь, — заперечив Цандер. — Ракета наша летіла з швидкістю вісімнадцять тисяч метрів за секунду.
— Але ж вона стояла, коли ми збирали дзеркало!
— Так, якщо хочете, стояла. Закон відносного руху.
— Я збожеволію від цього закону. І хто його видумав? Стояла — не стояла…
— “Видумав” Галілей. І все це не так важко зрозуміти, як вам здається. Закон цей твердить, що не може бути безвідносного руху. Є тільки рух одного тіла відносно іншого. Ви вийшли з ракети в світовий простір і були біля неї. По відношенню до вас ракета і справді стояла. Але відносно Землі вона безперервно летить з тієї самої миті, як ми залишили Землю. І ви, перебуваючи в ракеті, летіли разом з нею. Зрозуміло? Вийшовши з ракети, ви продовжували летіти за інерцією з тією ж швидкістю і в тому ж напрямі, що й ракета. І саме тому, що швидкість польоту і напрям були однакові, вам здалося, що і ви, і ракета нібито висите нерухомо в просторі.
VI. І В НЕБІ МАНДРІВНИКИ
ЗАЛИШАЮТЬСЯ САМІ СОБОЮ,
ДІЗНАВШИСЬ ПРО ДЕЯКІ ЗЕМНІ СПРАВИ
У той же день увечері сталася велика подія. Цандер з допомогою Ганса з великим зусиллям пустив радіостанцію і, поставивши в кают-компанії екран телевізора, радіорупор, налагодив зв’язок із Землею.
З надзвичайним хвилюванням усі жителі “Ковчега”, зібравшись у кают-компанії, слухали голос Пуччі.
— Алло! Алло! Говорить Земля!.. Алло, Цандере! Алло, Гансе! Говорить Земля, А-368 — Стормер-Сіті. Говорить Пуччі! — Екран ще був мертвий, але слова італійця доносилися зовсім чітко. — Алло, як ви мене чуєте? Відповідайте! Відповідайте! Я не чую вас. Ви, мабуть, не можете намацати мою радіостанцію спрямованим променем? Шукайте. Поки що передаю новини. Телевізор працюватиме, як тільки я одержу по радіо зображення.
— А новини ж? Новини?.. — шипів Стормер.
І він почув ці новини.
— “Становище в Центральній Європі поліпшилося… хоча…”
— Вона не скоро загине, ця клята радянська…
— Тихо! Увага!..
— “…Повстання робітників, солдатів і селям… Невідомі люди підпалюють-військові заводи. Псують залізничні шляхи. “Могікани” приписують це діяльності… котр… вдалося організувати працю…”
Радіопередача перервалася. Стормер, нахилившись над диском репродуктора, пошепки вилаявся і помахав кулаками.
— Та ну ж бо, ну!..
Але коли радіопередача відновилася, мова вже йшла про становище в інших країнах. Війни, революції…
Чорний диск замовк. Почалося обговорення новин. Пінч перечитував свої записи. Він знову виступав у ролі газетяра і дуже шкодував, що всі вже знають зміст його “газети”.
Яке ж становище на Землі?
Думки були суперечливі. Маршаль обережно зауважив, що загалом усе лишилося так, як і в момент відльоту. Стормер був оптимістичніший.
— Але ви забуваєте про Ради! Це ж новина колосальної важливості! Ради — вузол світових подій. А вони близькі до загибелі. Для мене це ясно, як ніколи. І ми незабаром полетимо назад на Землю і зможемо повернутися до своїх справ. Зверніть увагу: Англія напередодні нового розквіту. І мої акції, отже, піднімаються. Я хочу зробити вам одну пропозицію, бароне. Я певен, ви теж дещо заховали з своїх багатств, хе-хе! Золота руда у Венесуелі і Мексиці. Я поступлюся для вас частиною акцій. Це нічого, що зараз ми не можемо скласти угоди на готівку. Гратимемо на запис. Ха-ха. Згода?
Барон супився і, як спритний політик, удавав, що його зовсім не цікавить пропозиція Стормера. Але його біржову струнку було вже зачеплено. І справді, він нічим не ризикує. А якщо вони повернуться на Землю?..